Джессика Сакс - Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій

Але щоб перейти з нашого теперішнього до уявного майбутнього Талера, потрібні величезні наукові зусилля. «Для початку нам знадобляться методи інвентаризації нашого мікробіологічного довкілля, як безпосереднього, так і глобального», – каже він. Зовнішнім поштовхом до такого майбутнього стало останнє десятиліття, що принесло багато чудових успіхів. Ми розробили більш повний перепис нормальної мікрофлори нашого тіла й поглибили розуміння ключових характерних відмінностей між нашими найвихованішими мешканцями і невеличкою жменькою хронічних порушників спокою. Ми також почали розуміти, що дозволяє одному штаму чи виду бактерій витісняти своїх конкурентів.

Але здебільшого ми вивчали своїх бактеріальних друзів та ворогів лише по одному чи по два за раз, а не як динамічні та різноманітні спільноти, що є їхнім природним станом. Тепер ми знаємо, наприклад, яка суміш бактерій домінує в роті з приємним запахом, стійкому до хвороб горлі й травному тракті здорової людини, свині чи курки. А чи готові ми зробити наступний крок – визначати ідеальний мікробний склад, щоб зробити, скажімо, медичну пов’язку несприйнятливою до Staphylococcus aureus або кухонну дошку негостинною для сальмонели?

Навіть після того, як ми схарактеризуємо широту нашого мікробного довкілля, завдання ще не буде виконано. Як і будь-яка екосистема, мікробні спільноти еволюціонують і страждають від різного роду згубних впливів. Талер малює перед нами майбутнє, у якому ми постійно будемо моніторити цю невидиму динаміку. У зовнішньому середовищі такий моніторинг може бути розширенням технології, що вже розробляється для виявлення біотерористичних загроз. На більш особистому ж рівні Талер передбачає, що лікарі підходитимуть до медичних оглядів з еквівалентом високопотужного мікроскопа, перевіряючи, щоб усі правильні мікроби були в потрібному місці та в оптимальній рівновазі. Варто також задуматись, каже він, що потрібне для розпізнавання та плекання людей, які не лише отримують користь від своєї здорової мікрофлори самі, але й поширюють її на інших.

Повертаючись до харчів та напоїв, де ми, люди, робимо перші дитячі кроки з приручення мікробів: науковці давно ставлять собі питання, чи не час вийти за межі культивованих йогуртів та сирів, повернувши назад представників мікробного життя, що колись насичували м’ясо, яке звисало з наших крокв, а також городину й зерно, які ми примітивно зберігали в льохах і коморах.

«Ідея умисного повернення бактерій у м’ясо чи городину змушує працівників Служби безпеки та перевірки харчових продуктів нажахано закочувати очі, – каже мікробіолог Служби сільськогосподарських досліджень Тодд Келлевей. – Але насправді не можна казати, що природа не терпить порожнечі – вона її любить . Вона дає “поганцям” шанс щось зробити». Якщо його колеги зуміють переступити через свої табу, каже Келлевей, цілком може знайтись застосування для таких препаратів, як спреї для м’яса та городини з умістом «протипсувних організмів» на кшталт кислототвірних лактобацил.

«Люди живуть у світі, що також є живим, – робить висновок Талер. – Намагання помістити себе в стерильне середовище не йде нам на користь. Значно краще було б навчитися жити в тісному зв’язку з нерозривним, неперервним світом живого».

До сьогодні запах перезрілого гарбуза викликає в Кевіна Трейсі спогади про травневий вечір 1985 року, коли до відділення невідкладної допомоги Нью-Йоркської лікарні надійшла маленька дівчинка з жахливими опіками. На той час Трейсі вже два роки проходив при цій лікарні стажування на нейрохірурга. В 11-місячної Дженіс були обварені понад 75 % тіла. Незадовго до того вона підлізла під ноги своєї бабусі, якраз коли та розвернулася від плити з баняком окропу. Поки Трейсі закінчував огляд тяжко ушкодженої дитини, медсестри змащували тіло Дженіс товстим шаром антибіотичного крему «Сільваден». Його різкий солодкавий запах став для Трейсі постійним нагадуванням про ту ніч і весь наступний неспокійний місяць.

Трейсі розумів, що шанси Дженіс вижити були доволі слабенькими, бо навіть найтовщий шар антибіотичної мазі не міг замінити їй втрачену шкіру – бар’єр тіла від невидимого моря бактерій, що її оточували. Щойно ці бактерії просочуються далі шкіри та слизових оболонок, результатом може бути запалення (сепсис) усього організму, малозрозумілий стан, причиною якого в 1980-х роках вважалися бактеріальні токсини. Сепсис часто стає смертельним, коли набуває хоча б однієї з двох тяжких форм. У Дженіс були обидві.