Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

На острові до Еванса також працювали італійський археолог Федеріко Гальбгер і його французький колега Жубен, а також американський журналіст і любитель археології Стілман. Велика наукова сенсація наче висіла в повітрі.

Однак перш ніж про це розповісти, придивімося ближче до Артура Еванса. Це буде корисно, адже дозволить зрозуміти, чому саме йому перепала слава відкривача, а також пояснить, чому він дав нам Кнос саме в такій іпостасі.

Еванс був низького зросту, навіть карликуватого, не надто привабливої зовнішності, а вибуховий темперамент забезпечив йому більше ворогів, аніж друзів, але ці природні недоліки й вади характеру компенсували незламна воля, солідна освіта та величезні запаси енергії. Фортуна обдарувала його довгим життям і особистим маєтком, який дозволив йому провести 40-річні розкопки, а також втілити свої вигадливі реконструкції.

Він народився 1851 року в невеликому містечку Гемел-Гемпстед у родині багатих промисловців і вчених. Обидва його дідусі, по батькові й по матері, були членами Королівського Товариства, батько — видатним геологом, антропологом, знавцем доісторичної археології та колекціонером предметів античності.

Шляхетний дім, повний пам’яток, вікторіанських цнот і скам'янілостей. Від ранньої молодості Артура приваблювали монети, що певною мірою пов’язано з його розпачливою міопією, про що ми згадуємо, щоб зрозуміти пізніші помилки великого археолога.

Джоан Еванс у книжці Time and Chance так пише про свого зведеного брата: «Еванс був украй короткозорим і постійно носив окуляри. Без них він міг бачити лише дрібні предмети, якщо наближав їх на відстань кількох сантиметрів до ока, зате із найдрібнішими подробицями, у той час, коли все навколо було для нього каламутною плямою. Саме тому деталі, які він бачив із мікроскопічною докладністю, наче відірвані від зовнішнього світу, мали для нього більше значення, ніж для інших людей».

Проте весь характер й індивідуальність Еванса були запереченням того, що ми звикли називати «книжковою міллю». Вже в славетній школі Гаров майбутній відкривач Кноса зарекомендував себе як хлопець із видатними здібностями, але доволі неслухняний (редагував студентське сатиричне видання «Змія», чий друк було припинено педагогами після публікації першого номеру), а також як чудовий плавець і наїзник, що мало важливе значення для його майбутньої кар’єри дослідника. Адже археологія у своєму героїчному періоді вимагала від власних адептів значної фізичної витривалості та особистої відваги. Випалені сонцем пустища, хмари пошесних комах, довгі ночі в задушливих бараках під москітною сіткою, загроза малярії, бунти неписьменних робітників, самотність, — усе це було звичним сценарієм і ціною, яку терпляче платили за врятований камінь, інскрипцію, скульптуру.

Молодий Еванс навчається в Оксфорді, вільний час і канікули присвячує мандрам, і то аж ніяк не банальним, скажімо, до Рима чи Парижа. Його ваблять країни, які лежать на околицях цивілізованої Європи — Лапландія, Фінляндія, Крим, Болгарія, Румунія і, звісно, Греція.

Особливою симпатією Еванс обдаровував країни південних слов’ян. Його захоплювало узбережжя Далмації зі своєю мозаїкою культур, чудовим краєвидом і людьми, свідомими власного минулого, котрі самотньо боролися за свободу. Нащадок консервативної родини став лібералом, прихильником Гладстона. Він вирішив захищати пригноблених турками слов’ян, усупереч настроям, які панували в його вітчизні, та інтригам великих держав.

Цей розділ життя Еванса можна було б назвати «політичні авантюри археолога». Майбутній відкривач проковтнув бацилу політики, що, врешті, трапляється з багатьма молодими, більш неуважними людьми всіх часів. До цього, мабуть, призвели невдачі на шляху університетської кар’єри. Молодий науковець відмінно закінчив свої студії, проте не був популярним у консервативному середовищі Оксфорда, і наче в помсту за брак сприйняття став політичним enfant terrible [6] Enfant terrible (фр.) — жахливе дитя; нетактовна особа. .

Далебі Еванс виразно чинив на зло власній родині, проте його починання сповнені сенсу, розмаху й послідовності. Він відважно кидається в гущу балканських проблем (його навіть арештували були за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії), пише книжку про Боснію та Герцеговину, яку розсилає видатним політикам, а в 1877 році стає спеціальним кореспондентом на Балканах чудового й впливового видання «Manchester Guardian» та оселяється в Рагузі (сучасний Дубровник).