Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

Відвідувачі Кноського палацу позбавлені цих насолод. Сучасні будівельні матеріали, колони, пофарбовані брунатною й темно-червоною фарбою, із чорними базами й капітелями, вони полохають присутність давніх мешканців.

Варто сказати, що Еванса доволі рано спіткала критика власних методів. Одним із перших його опонентів був директор Британської археологічної школи в Афінах Гоґарт. Спершу обидва вчені працювали у згоді між собою, але швидко їхні шляхи розійшлися. Гоґарт закидав Евансові топлення коштів (спершу частково бюджетних) у розкішних реконструкціях, призначених радше для дилетантів, аніж фахівців. І справді, Евансова схильність показного могла будити застереження. «Така, скажімо, реставрація «Тронної Зали» не була результатом застосування наукових методів, а лише задовольнила прагнення відтворити наочним чином те, що варто було б залишити уяві», — пише Гоґарт до Еванса, і в продовженні листа погрожує припиненням дотації.

Дотації й справді були припинені вже в 1902 році. Еванс мусив із усім цим рахуватися, позаяк у листі до батька, написаному в листопаді 1900 року, тобто через кільканадцять місяців після початку розкопок, він повідомляє: «Палац у Кносі був моєю ідеєю і моєю справою життя, а виявився таким відкриттям, якого годі сподіватися за одне життя, ба навіть упродовж багатьох людських екзистенцій. Те, що Фонд [Критський Фонд Розкопок] має мені допомогти, то інша річ. Якщо він дасть мені гроші особисто, це буде найбільш прийнятно. Втім, ми можемо зберегти принаймні частину Кноса в родині! Я цілком на це налаштований […] бо мушу, і то я сам, контролювати власне починання. Мабуть є такі, хто вчинив би інакше, натомість я знаю, що саме такою є моя позиція. Може, то й не найкращий шлях, але єдино можливий для мене, щоб продовжувати роботи».

Це дуже показовий матеріал для характеристики Еванса. Кнос упродовж 30 років залишався його приватною пристрастю і власністю. Слави він не бажав ділити ні з ким, тому і відповідальність за форми палацу несе лише він. Роботи поглинули значну частину особистих статків відкривача — чверть мільйона міцних ще тоді фунтів стерлінгів.

Безумовною заслугою Еванса був не лише збір величезного матеріалу, а й перша велика спроба його систематизації та створення хронології стародавнього Криту. Він також намагався вловити всі взаємозалежності та зв’язки відкритої цивілізації з історією Трої, Кіклад і Еллади, а особливо Єгипту й Месопотамії (двох найстаріших і найкраще відомих культурних кіл). Це стало можливо завдяки знахідкам анатолійських, сирійсько-фінікійських і єгипетських об’єктів на Криті, а також критським предметам, які археологи знайшли на Сході. Особливу увагу Еванса приваблювали стосунки Єгипту та Криту, і власне історія Єгипту, найдокладніше вивчена завдяки писаним джерелам, вирішальним чином вплинула на періодизацію критської цивілізації.

Періоду від кінця неоліту аж до навали ахейців на Крит Еванс надав назву мінойського. Шана, віддана безіменним королям острівної держави.

Спираючись серед іншого на кераміку, відкривач Кноса поділив мінойську цивілізацію на три періоди: ранньомінойський — 3400–2100 р. до Р.Х., для якого характерна «димлена», часто монохромна кераміка; середньомінойський період — від 2100 до 1580 року до Р.Х., кераміка, яку називають камарською (від назви місцевості) з кольоровими узорами на темному тлі, і врешті пізньомінойський період — 1580–1200 р. до Р.Х., якому відповідає кераміка з темними візерунками на світлому тлі [7] Наведений вище поділ і характеристика мінойської кераміки є, звісно, нечувано схематичними і не відображають усього багатства цього мистецтва й ремесла. — Прим. З. Г. . Епохи ще діляться на періоди й фази, і показово, що Еванс повторив міфічний трійковий цикл, мов під впливом легенди про Зевса, котрий кожні десять років продовжував королівську владу Міноса.

«Для того розлогого простору часу, — пише відкривач Кноса, — що охоплює майже дві тисячі років, ми застосували поділ на три фундаментальні епохи: ранньо-, середньо- та пізньомінойську, а у свою чергу, для кожної з них — три періоди, чого не варто розуміти надто дріб’язково чи з докладністю годинникаря. Кожен період триває пересічно 250 років, а періоди ранньої епохи, природно, довші. Цей поділ, якщо ми дивимося на розвиток усієї мінойської цивілізації чи на її стадії, є, по суті, такою ж мірою логічним, як і науковим. У кожній характерній фазі культури ми спостерігаємо часи розквітання, зрілості й занепаду. Три головні епохи мінойської історії відповідають більш-менш Старому, Середньому та Ранньому періодові Нового Єгипетського Царства».