Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

А тепер на сцену виходить постать, яку годі не зауважити, якщо йдеться про завоювання острова, — Юлій Аґрікола. Народжений у Провансі в 40 році, всебічно освічений, він починає політичну кар’єру власне у Британії, де в 61 році воює під командуванням Светонія Павліна. Відтак обіймає низку відповідальних державних посад, є квестором у Малій Азії, управителем Аквітанії, консулом, і врешті у віці 38 років його призначають управителем Британії, що є вершиною, а водночас не зовсім зрозумілим завершенням його блискучої кар’єри.

Деякі історики застерігають, що не варто вірити натякам Тацита, який дивився на свого тестя через лінзи замилування. Важко, проте, не оцінити заслуг Аґріколи — і військових, і політико-адміністративних. Під його командуванням римські орли просунулися найдальше на північ, аж до лінії Фірс оф Форс і Клайду, навіть поза цю лінію. Сім років урядування Аґріколи (78–85) — то сім років кампанії проти шкотів і піктів, увінчаної вирішальною перемогою під Монс Ґраупієм у 83 році. Він також розбудовував флот, споруджував укріплення й форти, підтримував міське будівництво. За його адміністрації поширилися римське судівництво та територіальне самоврядування; зменшилися податки, не такою обтяжливою стала для тубільців примусова військова служба.

Проте Аґріколу доволі несподівано відкликав кесар Доміціан, і він не втілив до кінця своїх планів. Схоже, що відправлений у відставку управитель був єдиним, хто бачив справи гостро й чітко. Він прагнув до завоювання всього острова, готував також похід на Ірландію, усвідомлюючи, що за логікою завоювання воно мусить бути повним, а коли залишити безкарними вороже налаштованих сусідів, то це загрожує катастрофою. Історія підтвердила його правоту; сам він провадив до кінця днів своїх, мабуть, сповнене гіркоти життя передчасного політичного пенсіонера, не обіймаючи жодних посад.

Рішення Доміціана одні пояснюють звичайною людською заздрістю, а також манією переслідування цього тирана на троні, ворога філософів і сенату, опікуна донощиків, якому повсюди вбачалися змови; можливо, що цей дуже несимпатичний кесар (улюбленим заняттям його було лапання мух і проколювання їх гострим пером) зробив висновки зі своїх не надто вдалих походів на германців і даків і вирішив консолідувати імперію в існуючих кордонах, відмовившись від подальших завоювань.

Античні автори порівнювали обриси Британії з сокирою. Римляни міцно тримали її держак, але північне лезо невдовзі мало обернутися проти них. Вони відмовилися від здобутків і планів Аґріколи, а позаяк войвничі племена, які населяли Шотландію, не дали себе поневолити, то з суто римською простотою було вирішено відгородитися від варварів муром.

Ні, це аж ніяк не витвір мистецтва — той вал, що проліг від східного до західного краю острова, від гирла ріки Тайн аж до затоки Солвей. Мур не може бути красивим і є антиархітектурою, застиглим у конвульсивному захисному жесті каменованим простором; проте, хоча він і не збуджує естетичного зворушення, але вимагає подиву генієм римських інженерів. Зокрема тому, що проіснував досі майже непорушно, тільки де-не-де час надщербив його, і крізь ці щербини тепер проходять меланхолійні корови.

Мур Адріана, адже саме за його правління він був споруджений у 123–128 роках, має довжину 76 римських миль, тобто мало не 113 кілометрів, і прямою лінією перетинає острів від затоки Солвей на заході аж до гирла ріки Тайн на сході. Його східний відтинок довжиною в 45 миль спершу був збудований із каменю, інша, західна частина є земляним валом, вкритим дерном. Висота муру сягала 6 метрів, а ширина становила 3 метри. На відстані милі височіли башти, де мешкав гарнізон, спостережні пункти й по дві вартові вежі. Мур також був споряджений численними брамами для вилазок. Коли атака варварів концентрувалася в одному пункті, з сусідніх брам вибігали легіонери і наче мисливці замикали їх у кільце. Перед валом містився широкий рів, а за ним були збудовані 16 фортець — місця сталого постою війська, чия кількість сягала 10–15 тисяч осіб. Цю дуже функціонально завбачливу конструкцію доповнювала укріплена дорога, яка бігла паралельно до валу, що давало змогу швидко перекидати вояків і обладнання.

За сто кількадесят кілометрів на північ від муру Адріана у 140–142 роках був споруджений мур Антоніна (назва походить від кесаря Антоніна-Пія). Його довжина становить 37 миль, він поєднує два пункти на узбережжі — Форс і Клайд. Через 40 років після спорудження цю лінію оборони покинули. Порівняно з муром Адріана, вона була слабшою з точки зору фортифікації, дуже непевною, особливо на флангах, а також надміру висунутою на північ, щоб обидві ці оборонні лінії могли успішно підтримувати одна одну під час координованої оборонної операції. Мур Антоніна зруйнували самі римляни.