Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

Християнство — «релігія рабів» — переймає римську спадщину і роль захисника цивілізації. Наприкінці двадцятих років V століття на острови прибуває св. Жермен із Оксера з теологічною, так би мовити, місією — йдеться про боротьбу з єрессю британського монаха Пелагія, про якого св. Ієронім із суто сенаторською погордою сказав, що «обжершись шотландської вівсянки, він хворіє на забудькуватість». У 429 році не римський центуріон, а отой святий Жермен поведе британську міліцію з вигуком « Алілуя » на боротьбу з піктами.

Отож, Гжесьо вчив нас латинської мови; я збрехав би, якщо сказав, що наука була легкою і що ми віддавалися їй із радісним запалом. Проте спершу я хотів би описати нашого наставника. То був чоловік у розквіті сил, високий, поставний, пропорційно збудований. Шкіра у нього була оливкового кольору, як у людей середземноморської раси (пізніше ми довідалися, що він походить із Колхіди). Обличчя мав суворе, великий орлиний ніс, на переніссі якого було почеплене пенсне, єдиний не античний, а галицький елемент цього обличчя. Волосся чорне, ледь кучеряве, а очі великі й пронизливі.

Учитель був для нас уособленням мужності, а також усього римського, і ми легко уявляли його в тозі, облямованій пурпуром, чи на чолі легіонів. Посміхався він рідко, а якщо вже посміхався, то сардонічно, натомість діапазон його гніву був незрівнянним у своєму багатстві й відтінках — від іронічного сичання, через риторичну тираду про обов’язки юнаків, аж до разючого мов юпітерів грім: «Сідай, дурню!». Ми зносили ці удари з покорою, добре знаючи, що qui bene amat, bene castigat [61] Qui bene amat, bene castigats (лат.) — «Хто справді любить, той належно карає». .

Перші уроки з підручника в невинно зеленій обкладинці, який називався Puer Romanus [62] Puer Romanus (лат.) — «Римський хлопець». , були по-дитячому легкими. Короткі речення в індикативі, скажімо, « Terra est rotunda [63] Terra est rotunda (лат.) — «Земля кругла». » (це твердження занепокоїло б римлян), не справляли клопоту навіть найбільш загрубілим варварам. Без значних зусиль ми здолали п’ять відмін (із улюбленою найпростішою, четвертою), методом хорового декламування подужали всі форми однини та множини, завше з неодмінним прикметником — puer bonus, servus miser [64] Puer bonus, servus miser (лат.) — добрий хлопець, нещасний раб. — і ці голосно повторювані літанії швидко западали у пам’ять.

Дієвідміни вже становили значно важчу проблему з огляду на надмірну — на нашу думку — кількість часів, отож ми вішали над нашими ліжками аркуші паперу, де червоним олівцем були виписані, мов магічні закляття, закінчення кон’югацій: -о, -as, -at, -amus, -atis, -ant; -abam, -abas, -abat, -abamus, -abatis, -abant; -abo, - abis… — і заколисані ними, мов дзвіночками, ми поринали в тривожні шкільні сни, в яких Ґжесьо поставав перед нами у постаті бога або тирана.

Аж врешті ми дійшли до найвищого ступеня втаємничення — до синтаксису — і тут почався ліс, хащі й скрегіт зубовний. То вже не були банальні речення, вигадані поштивими педагогами, щоб освоїти нас із мовою наших культурних пращурів, а чудові, мов портики, довгі, мов безсонні ночі, періоди класичних ораторів і філософів.

« Gavius hic, quem dico, Consanus, cum in illo numéro civium Romanorum ab isto in vincla coniectus esset et nescio qua ratione clam e lautumiis profugisset Messanamque venisset, qui tam prope iam Italiam et moenia Reginorum, civium Romanorum, videret et ex illo metu mortis ac tenebris quasi luce libertatis et odore aliquo legum recreatus revixisset, loqui Messanae et queri coepit se civem Romanum in vincla coniectum, sibi recta iter esse Romam, Verri se praesto advenienti futurum ». [65] Gavius hic, quem dico, Consanus, cum in illo numéro civium Romanorum ab isto in vincla coniectus esset et nescio qua ratione clam e lautumiis profugisset Messanamque venisset, qui tam prope iam Italiam et moenia Reginorum, civium Romanorum, videret et ex illo metu mortis ac tenebris quasi luce libertatis et odore aliquo legum recreatus revixisset, loqui Messanae et queri coepit se civem Romanum in vincla coniectum, sibi recta iter esse Romam, Verri se praesto advenienti futurum (лат.) — «Той Ґавій із Коси, про якого кажу, коли його разом із іншими в кайдани закували, не знаю яким чином вислизнув потаємно з Копальні й до Мессіни прибув. Побачивши, як близько Італія і мури Реґії, від страху смерті він охолов. Вийшовши з темниці, наче світлом свободи протвережений, наче подмухом прав овіяний, він знову віджив. У Мессіні він почав говорити і скаржитися, що будучи римським громадянином, був укинутий до в’язниці, що прямує просто до Риму, і там на прибуваючого Верреса буде чекати» (Ціцерон, Промова проти Берреса). Ух!

І тоді ми кружляли над тими текстами, як зграя заблуканих птахів, видзьобуючи підмет, присудок, а відтак додатки, доповнення й обставини. Зі жмені додаткових речень ми вилускували головне, узгоджували часи згідно з consecutio temporum [66] Consecutio temporum — узгодження часів у латинській мові. і винятками з consecutio temporum . Лінивіші користувалися посібниками з підказками, але це зазвичай закінчувалося фатально (гірше, ніж поганою оцінкою — ганьбою), позаяк Ґжесьові зовсім не йшлося про гладкий переклад, він вимагав зусилля в пізнанні духу мови та її внутрішньої архітектури. Той, хто перекладав занадто гладко, проте не вмів пояснити граматичної конструкції, сам себе викривав, що користується чужою працею, і з кандидатів у громадяни Риму неминуче спадав у шереги рабів. Щоб запобігти цьому, ми писали на полях наших текстів нотатки: « accusativus cum infinitivo, ablativus absolutus, gerundium … [67] Accusativus cum infinitivo, ablativus absolutus, gerundium — граматичні конструкції латинської мови: знахідний відмінок із інфінітивом, іменник у місцевому відмінку із дієприкметником, який виражає обставину, дієслівний іменник. », що мало б нас урятувати від підступних запитань. Марно. Наш професор нищив шпаргалки, стирав усілякі допоміжні нотатки в наших книжках велетенською гумкою і просто вимагав, щоб ми мали латину в крові.