Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

Одвічний і безвідмовний спосіб образити сусіда полягає у тому, щоб поставити під сумнів цноти його дружини або дочки. Можна укласти чималу антологію грецьких і римських текстів, в яких ідеться про фатальні — на думку авторів — манери тіренських жінок. Геродот пише, що в Лідії (тобто, у гаданій батьківщині етрусків) усі дівчата займалися проституцією, збираючи собі в такий спосіб на посаг. Плавт не забарився, слідуючи, мабуть, цьому зразкові, облаяти розпусних тіренських дівчат:

Грецький історик IV століття до Р.Х. Теопомп показує життя етрусків як нескінченну безсоромну оргію.

На стінописах, знайдених у етруських гробницях, де зображено учти, забави й свята, поруч із чоловіками завжди перебувають жінки. Напевно, лише в крито-мікенській цивілізації вони досягнули такого високого ступеню свободи й незалежності. Зв’язок між цими двома дуже далекими культурами зринає в уяві з якоюсь особливою силою. Цьому відчуттю піддався навіть такий ретельний учений, як Вентріс, котрий у своїй ранній праці намагався усталити, якою мірою етруське письмо нагадує лінеарне письмо В, попри дуже малу ймовірність історичних зв’язків. Виняткове за доби античності й високе суспільне становище етруських жінок підкреслює факт, що поряд із чоловічим іменем додавали ім’я не батька, а матері.

Хоч би як там було з моральністю, точно відомо, що в царині мистецтва життя етруски були майстрами. Їм була притаманна принадна дитяча легковажність, культ забави, схильність до рафінованої елегантності та розкоші. Ренесансні тосканські двори є наче далеким відлунням цієї цивілізації.

Будинок, спершу однокімнатний, а пізніше з численними покоями, які оточували атріум, становив раму існування, сповненого інтимності й чару.

«Вони мали звичай двічі на день засідати до учти посеред красних килимів із квітів і розмаїтого срібного посуду. За столом їм прислужувало багато домашніх, відібраних з-поміж наймиліших й одягнутих у менш чи більш дорогі убори, залежно від різновиду прийняття. Все: і апартаменти, і їх господарі, й прислуга — було чудовим…

Тепер вони вже втратили свою давню силу й воєнну славу предків; провадять життя серед учт і нікчемних жіночних забав, а цей занепад, можливо, має витоки в багатстві їхнього краю».

Гастрономічне мистецтво мусило бути добрячим. Стінопис у гробниці Ґоліні в Орвіето пересичений смаковитим кухонним запахом. Із вражаючим реалізмом представлено цілу складну лабораторію гурмана, мудрі кухарські приладдя, шмати м’яса й дичини, підвішені на гаках.

Учти супроводжували музика й танець. Коли б зберігся запис звуків із життя етрусків, домінуючим акцентом був би модульований, незмінно присутній голос флейти. «Під звуки флейти тіренці йшли до бою навкулачки, місили тісто на хліб і сікли рабів». Дивовижне речення античного спостерігача. Етруська легенда також розповідає про суто орфічний метод полювання. Флейтист, сховавшись у хащах, вабив у тенета диких тварин звуками свого інструменту.

Від музики й танцю був один крок до театру. Його походження, на думку римського автора, мало би бути таким: молоді люди, молячись богам, робили низку жестів, які спершу були незграбними, але пізніше молодь навчилася виражати ними суть прохання до небожителів. Етруські танцівники, міми й актори швидко завітали до Рима і стали там надзвичайно популярними (назва histrion [49] Histrion (лат.) — актор. — етруського походження). Іншим джерелом драми були співи землеробів, які приносили жертви своїм покровителям. Найславнішим осередком такого роду урочистостей було містечко Фескеніум. Про ці народні пісні, сповнені селянського запалу й гумору, згадує Горацій, підкреслюючи їх свободу вислову, яка увійшла у прислів’я, та грубий сарказм. Від усієї драматичної літератури етрусків не зосталося нічого, якщо не рахувати імені приблудного й позбавленого творів автора тосканських трагедій, такого собі Вольніуса.

Проте життя в Етрурії аж ніяк не було нескінченним святом. То був край мистецтва й похмурої релігії, а також дуже відмінної від римської концепції життя. На перший погляд, парадоксом виглядає той етруський сплав страху смерті та рафінованої минущості.

Ми вже казали, що етруски з’явились у VIII ст. до Р.Х. в Італії. Це звучить так, наче йдеться про духа в романтичній баладі. Проблема походження етрусків захоплювала людей уже в античні часи. Геродот виводить їх із Лідії, розташованої на узбережжі Малої Азії.