Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

Тривалий час я не добачав етруського мистецтва. Я байдуже поминав поглядом у музеях етруські вироби з бронзи, так, наче це другорядні витвори греків; надгробні скульптури здавалися мені римськими копіями. Я пережив у короткому викладі історію погорди й осяяння етрусками.

До кінця XIX століття їхнє мистецтво вважали мало цікавою копією грецького. В основі цього судження лежала позитивістська, нині вже подолана теорія «поступу» в мистецтві. Вінцем античності мала стати натуралістична грецька скульптура елліністичного періоду. Поганий академічний смак, поєднаний із прищепленою з царини суспільних наук теорією, нищив етрусків. Жуль Марта у своїй книжці Мистецтво етрусків , виданій 1889 року, міг спокійно оголосити, що воно зводиться до більш-менш невдалих наслідувань.

Проте від початку XX століття перспектива і вразливість враз змінилися. До цього призвели мало не революційні програми й маніфести сучасного мистецтва. Увага істориків, критиків і публіки була спрямована на періоди й школи, які досі зневажливо називали примітивними, занепадницькими, варварськими у порівнянні з класичним ідеалом. У полеміці з цим ідеалом мистецтво етрусків стало одним із найвагоміших аргументів.

Приточені полеміки й спроби переоцінки вартостей, проте, не пояснювали фундаментальної та однієї з найскладніших проблем історії мистецтва, а саме проблеми мистецької автономії та оригінальності етруської пластики. Щоправда, йшлося про такі відмінні риси творів тіренців, як інтенсивність виразу, осягнута завдяки наголошенню деталі на шкоду для начебто мало цінованої гармонії цілого, відчуття руху, любов до малярського начерку, вільна, відкрита структура твору, а також тенденція до абстрактних форм. Усе це гарно сказано, але спілкування з етруським мистецтвом було для мене безперервною гойдалкою захвату й розчарування, воно роззброювало критичне чуття та здатність до аналізу. Пригода, яку варто порекомендувати нетерплячим і класифікаторам.

Для багатьох людей контакт із твором мистецтва заснований на підтвердженні загальноприйнятого зразка краси. Для них етруське мистецтво залишиться щільно й неминуче замкнутим. Щоб відчути його вповні, треба виробити в собі здатність до спонтанного, безпосереднього реагування, радісний інтерес до речей, інших, аніж ті, які ми звикли акцептувати. Урок етрусків є уроком визволення від естетичних забобонів на користь важкої для визначення, безкорисливої гри очей із об’єктом.

Відчуття дедалі сильнішого хаосу супроводжувало мене під час ознайомлення з усе новими етруськими некрополями, новими виробами з бронзи, новими скульптурами. Важко схопити якусь виразну лінію розвитку цього мистецтва чи сповнений сенсу, роз’яснювальний поділ на школи й періоди. Безумовні шедеври, без яких наш музей уяви був би вбогішим, — Аполлон із Веї, саркофаг подружжя з Кере — перемішані з предметами мистецтва, чий серійний характер і мистецька вторинність разить і відштовхує. Мало не в кожному творі етрусків містяться три часи: спадщина дуже далекого минулого, сучасний вплив грецького мистецтва та антиципація римського мистецтва. У мистецькій царині, як і в житті, етруски, схоже, перебувають у постійній гонитві за невловимою формулою та кристалізацією.

Меланхолійна прогулянка: Керветері, Тарквінія, Вольтерра, Веї; пагорки кам’яних могильників, щільно порослі травою. У королівстві піній, цвіркунів і кипарисів неглибоко під землею увічнені на стінах учти, полювання, балет. Найглибше западають у пам’ять надгробні скульптури. Чоловік, спертий на лікоть, із піднесеною головою, вкритий драперією, яка оголює його торс, наче вічність була довгою спекотною літньою ніччю.