Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

«За царювання Атія [Атіса], сина Манія [Манеса], стався в усій Лідії страшенний голод, але лідійці деякий час якось терпіли його. Одначе згодом, коли голод продовжував тривати, вони почали шукати вихід із цього становища і хтось там вигадував одне, а хтось іще інше. Саме тоді, як кажуть, було вигадано ігри такі, як гральні кості, як паці і м’ячі та всілякі інші ігри, за винятком дамок, бо вони не приписують собі їхнього винаходу. І ось, що, як кажуть, вони зробили під час голоду з цими винаходами: впродовж кожних двох днів один цілий день вони грали, щоб якось забутись і не вимагати їжі, а на другий день вони припиняли ігри і їли. У такий спосіб вони жили протягом вісімнадцяти років. Проте, оскільки це лихо не відступало, а ставало дедалі гіршим, їхній цар поділив усіх лідійців на дві громади і наказав кинути жереб, щоб одна з них залишилися, а друга покинула країну. І на чолі тієї громади, якій випав жереб зостатися в країні, став сам цар, а на чолі другої, що мала покинути країну, він поставив свого сина, якого звали Тірсен. Отже, ті, яким за жеребом довелося покинути країну, прибули до Смірни і там побудували кораблі і на них навантажили всі свої речі, що були потрібні для подорожі. Так вони відпливли, шукаючи собі пристановища для життя, і, подорожуючи, побували в багатьох краях, поки, нарешті, не прибули до країни омбріків, де вони побудували міста і мешкають там аж дотепер. І замість назви лідійці, яку вони змінили, стали називатися за ім’ям свого царя, котрий привів їх туди, тірсенами».

Інші історики вважають колискою етрусків острови Егейського моря. Діонісій з Галікарнасу вбачає їх за автохтонів. Греки називали їх tyrsenoi, tyrrenoi . Римляни — tusci, etrusci , самі вони називали себе rasenna, rasna . Сучасні вчені радше схиляються до теорії східного походження етрусків. В одній зі свої праць Массімо Ралотіно, папа етрускологів, не без роздратування пише, що вистачить, аби в салоні з’явився дослідник загиблої цивілізації, і його одразу ж закидають запитаннями насамперед про походження тіренців. Натомість ніхто не дошкуляє вченим запитаннями на тему походження греків чи римлян, так, наче ці проблеми вже остаточно вияснені й відомі всім, а не, як насправді, так само заплутані й загадкові, як походження етрусків.

Роздратування вченого слушне, але що ж вдіяти з суто людською цікавістю та потребою пізнання витоків? Ті, про чиє походження ми не знаємо, існують для нас не в усій повноті. Цю потребу усвідомлювали античні історіографи. Їхні твори повні зазвичай вигаданих генеалогій. Ми бачимо спільноту крізь призму індивіда й родини чистої генеалогічної лінії, яка виводиться від героя-протопласта. Геродот, коли розповідає про Леоніда, після перелічування предків доходить до Геркулеса, підпираючи цю історичну постать міфічним пращуром.

Для греків етруски були бентежною загадкою. І не лише тому, що ті становили першу серйозну перешкоду для колонізаційних завоювань, проте аж ніяк не містились у категорії варварів. Адже вони мали культуру й політичну організацію, дуже близьку до грецької, а в багатьох моментах рівну їй, до того ж розмовляли мовою, яка нагадувала діалект автохтонів Лемноса часів, які передували завоюванню цього острова афінянами, про що свідчить відкрита кам’яна надмогильна стела, котра містить інскрипції на мові, близькій до етруської.

Як вирватися з зачарованого кола домислів і гіпотез, тих, в яких загрузли античні історики? Франц Альтгайм і Массімо Палотіно пропонують, щоб питання про походження етрусків замінити більш суттєвим питанням про те, як формувався цей народ на Апеннінському півострові. Незалежно від того, чи були вони автохтонами, чи походять зі Сходу, їхня цивілізація постала й розквітла в Італії, і була вона, мабуть, результатом дії багатьох чинників, етнічної суміші, а не чистого племені. Адже, ведучи мову про французів (чи будь-який великий народ), ми знаємо, що у творенні цього народу взяли участь такі різні народи, як кельти, лігури, римляни, франки, якщо обмежитися лише першим, який спадає на гадку, переліком. Це ще один камінь у город маніяків етнічної чистоти націй.

Таємниця етруської мови приваблює дослідників уже майже три століття. Розшифрування невідомої писемності є зазвичай пошуком фонетичних відповідників і сенсу знаків. Так було з ієрогліфами чи клинописом. З етруською мовою справа виглядає діаметрально інакше і взагалі парадоксально. Отож, ми можемо порівняно легко читати етруські тексти, але не розуміємо їх, точніше кажучи — розуміємо в них небагато. Іншими словами, знакова система етрусків (попри зміни, яких вона зазнала упродовж століть) нам відома. Ми знаємо, що тіренський алфавіт найімовірніше походить від грецького, а окремі його знаки представляють звуки, подібно до грецької мови. Натомість, фонетика цієї мови рішуче відрізняється від грецької (скажімо, повністю відсутня голосна «о», яку в мові етрусків замінила «у»).