Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

Від епохи архаїчного блиску (Делос поруч із Олімпією та Дельфами належав до найславніших святинь Греції) збереглося чимало пам'яток. Гігантський торс Аполлона, комплекс прекрасних кор, врешті, славетна тераса левів. Звірі, спершись на передні лапи, рикають на Північ. Вони мають продовгуваті тіла собак. Митці з Наксоса, які їх виготовили близько 600 року до Р.Х., знали, мабуть, про левів тільки з розповідей.

Афіни у VI столітті до Р.Х. стали однією з перших потуг Греції. Вони заздрили Делосові через його політичний і моральний статус. У рух пішли старі міфи, покликані довести стародавню аттично-делоську спорідненість. Афінський тиран Пісістрат влаштував очищення острова, усунувши з нього всі могили. Відтоді не можна було на Делосі ні народжувати, ні помирати. Породілей і конаючих транспортували на сусідній острів Ренею. У V столітті до Р.Х. Делос і Афіни були столицями антиперської конфедерації, проте перенесення делоської скарбниці до Афін означало неминучий занепад колиски Аполлона.

Повторний ренесанс острова стався в елліністичну та римську епохи. Не втрачаючи характеру святині, Делос став також купецькою метрополією Егейського моря. Особливо після зруйнування римлянами Коринфу й Карфагену в 146 році до Р.Х., розташований у центрі між Азією, Європою та Африкою, острів переживав період процвітання.

Нові люди — нові боги. Делос був завше як гостинний заїзд. На лагідному схилі гори Кінф — тераса чужоземних богів. Три храми Серапіса, храм Ісіди по сусідству з божествами давньої аполлонівської тріади та Зевсом і Герою. І нова легенда, яку розвиває Каллімах: невеличкий делоський струмок Інопос начебто був наповнений водами Нілу. Води священної єгипетської ріки, які мандрують до Аполлона — промовистий приклад братання релігій на схилі античного світу.

Часто Делос порівнюють із Помпеями. Подібність полягає радше в атмосфері, ніж у вигляді й деталях. Відвідини делоської дільниці театру аж ніяк не є прогулянкою цвинтарем. Викладені каменем вулиці зберегли сліди возів і кроків. На підлозі будинку Клеопатри, Діоніса чи «Під Дельфінами» — раптом зблискують мозаїки. Це померле місто є живим. Сліди повсякденності, мов відбиток руки, можна прочитати на стінах храмів і складів, палаців і лупанаріїв.

Я усвідомлюю, що те, що я написав, не відповідає назві. З теми пейзажу перо надто часто ковзало у сферу легенд й історії. Я не здужаю навіть собі пояснити того зв’язку, який існує між краєвидом Греції та її мистецтвом і віруваннями. Тільки сильна інтуїція підказує, що грецький храм, скульптура і міф органічно виростають із землі, моря й гір.

Спокуса описування й поразка описовості. Мені не вдалося навіть омовити кшталту й кольору оливки. А прецінь я знаю докладно бодай одну — одразу ж поряд із муром, який огороджує палац Міноса у Кносі. Я полічив поглядом усе її листя і ношу в собі її докладний контур. Однак треба бути Дюрером, щоб із цього досвіду зробити річ.

Описати один схил гори: біля споду срібна пошарпана зелень кущів. Три білі будинки. Винниця, що нагадує видовжені низькі альтанки. Нагорі припорошена зелень із додатком блакиті, але між шпалерами винограду зимний, сапфіровий холод. Маленький прямокутник дуже дзвінкого брунату, який має восени листя граба. Врешті, ще вище — полущений камінь і рідка трава.

Я хотів описати.

Не пам’ятаю вже докладно, з якої то нагоди я натрапив на цей текст. Судячи з усього, то було тоді, коли я писав нарис про Акрополь, а позаяк робота не клеїлася, тож я, як завжди в подібних випадках, тікав у лектуру, читаючи розвідки, матеріали, статті, розпорошені в археологічних фахових виданнях і робив із них виписки, наперед сумніваючись, чи бодай щось із того придасться. Я цілком очевидно сам себе ошукував. Я наче хотів виправдатися, що не марную прецінь часу, що не впадаю в духовну прострацію, тож займався яловою та нудною ерзац-роботою, сподіваючись, що з цієї яловості та нудьги раптом зблисне чистий промінь натхнення. А тим часом кожна шухляда галузевого каталогу у відвідуваних мною бібліотеках зяяла сотнею назв різними мовами і, здавалося, промовляла: «Навіщо ти трудишся, все вже було написано, у цій царині нічого додати. Єдина роль, яка тобі може припасти в підсумку, — то роль компілятора».