Збіґнєв Герберт - Лабіринт біля моря

До Греції я їхав на зустріч із краєвидом. Із грецьким мистецтвом можна непогано ознайомитися і в європейських музеях. Спекотна ніч на покладі корабля, який пливе класичним шляхом із Брундізі до Пірею, була сповнена запитань про колір неба, моря й гір.

Я гадав, що то буде продовження італійського краєвиду. Проте вже вранці, коли на видноколі почали з’являтися перші острови, урвистий берег Пелопоннесу і врешті Коринфська затока, я зрозумів, що мені судилося пізнати те, чого я не годен порівняти ні з чим.

Цей краєвид вислизає описові завдяки самій своїй природі. Годі знайти місце, яке було б бодай приблизною сумою, синтезом зорових відчуттів мандрівника, годі викроїти з цієї плутанини блакиті, гір, води, повітря й світла жоден вид і сказати — це Греція. Можна, звісно, твердити, що так завше буває з різнорідним краєвидом, але тут ми маємо справу не лише з багатством. Одним із найсильніших відчуттів, яке мене не полишало у Греції, було відчуття руху, наче очі розплющувалися щоразу на болісну драму народження землі.

Гори мали б наситити краєвид величною тишею. Проте, на відміну від Альп, тут ми маємо бентежне нагромадження, ґвалтовні сутички мас землі, стрімкі провалля, раптові перевали, а поміж тим долини, рідко розлогі, найчастіше вузькі, змієподібні. На урвистих схилах написали свої імена насильство і ґвалт.

Геолог каже: перевага у Греції вапняків і доломітів свідчить про те, що цей край упродовж сотень мільйонів років був залитий океаном Тетіс. Цей океан відмежовував північний блок суходолу, який називають Лавразією (Центральна Європа, Азія, Північна Америка), від південного блоку — Гондвани (Африка, Південна Азія та Південна Америка). Сучасне Середземне море є тим, що залишилося від давнього Тетісу.

З його пучини виринула силою вулканічних вибухів сучасна Греція. Обриси континентів і морів сформувалися щойно в останню епоху історії землі. Це один із найбільш сейсмічних районів нашої планети. На півострові та островах Еллади в історичні часи трапилося понад 300 землетрусів.

Мало не з кожного пагорка тут видно море. Виднокіл замикає пласка лінія, покликана дарувати втихомирення. Однак навіть, коли воно спокійне, коли не штурмує землі, його насичений колір нагадує, що воно є проваллям, прикритим дзеркалом.

Той, хто приїхав би сюди з палітрою італійського пейзажиста, мав би відмовитися від усіх солодких кольорів. Земля тут випалена сонцем, захрипла від посухи, вона має колір світлого попелу, інколи сірого бузку чи ґвалтовної червені. Краєвид перебуває не лише перед очима, а й збоку, за плечима, відчутний його натиск, облога, його інтенсивна присутність. Високі дерева трапляються рідко; часом тільки показний дуб — Зевс дерев. До схилів причеплені грудки зелені, маленькі кущики, які затято борються за життя. Уздовж доріг, на лагідніших узвишшях — дика оливка з вузьким, пальчиковим, рухливим листям, зеленаво-срібним зі споду. Біля самої землі материнка, чебрець, м’ята — аромати спеки.

Між світлом і тінню гостра, прокреслена діамантом лінія, без усієї гами сіризни й напівтіні, відомих нам із країн Півночі. Греки вкривали камені своїх храмів живописом, щоб не осліпнути. Але перш ніж їхні святині вознеслись у сонці, серце Греції билося під землею. Мандрівку варто розпочати від гротів, лабіринтів, ущелин.

Це буде спроба опису краєвиду і того, що мало б із нього безпосередньо випливати.

Село зветься Психро. Воно лежить біля підніжжя однієї і найвищих гір Криту — Дікте. На нечисленних приїжджих чекає провідник, статний, чорнявий селянин; він веде їх стрімким серпантином під гору, аж до місця, де відкривається грот, в якому за одною з легенд начебто народився Зевс.

Розвернутий до сонця схил гори розверзається раптом чорною, мов вугілля, ямою. Провідник запалює свічки. Нахил рівнів дуже стрімкий. Уже через кілька кроків темрява гусне; нас охоплює холод і пронизлива, кам’яна вологість. Чорні сталактити — колонада божевільного архітектора, вузькі коридори, закамарки посилюють враження липкої, біологічної таємниці народження.

Грот ділиться на дві частини, вища з яких була місцем жертвоприношення. Збереглися рештки чогось, у чому археологи вбачають сліди вівтаря. Природні сходи ведуть до другої частини, розташованої кільканадцять метрів глибше, на дні якої застигла тьмяна вода. Тут відкрито ex vota [10] Ex vota (лат.) — «з присяги»; символічний дарунок. , що походять із мінойської і мікенської епохи.