Володимир Духопельников - Хрещення Русі

У 6 р. н. е. Юдея і Самарія (нині селище Себастія в йорданії) стали імператорською провінцією, тобто провінцією, яка управлялася намісниками, що їх безпосередньо призначав імператор. Щоправда, у жрецтва Єрусалимського храму і синедріону – ради, до якої входили жерці і представники світської знаті, деякі права збереглися. На чолі синедріону стояв первосвященик Єрусалимського храму. До компетенції синедріону входили питання внутрішнього управління, він мав деякі судові та політичні повноваження. Водночас, уся діяльність синедріону контролювалася римлянами.

Ситуація в країні залишалася напруженою протягом усього I століття. Римські власті далеко не завжди брали до уваги місцеві звичаї. Так, прокуратор і префект Понтій Пілат при своєму вступі на посаду наказав військам увійти в Єрусалим і нести зображення імператора, що образило релігійні почуття ортодоксальних іудеїв; той же прокуратор використав гроші з храмової скарбниці на будівництво водопроводу. Дії Пілата посилювали антиримські настрої в Юдеї. Однак всередині палестинської громади не було єдності: існували різні угруповання і течії, які сперечалися одне з одним з політичних питань (ставлення до римлян) і з питань віровчення. Наприклад, до суспільної верхівки належали так звані садукеї. Вони вимагали суворого дотримання настанов, записаних у священній книзі іудеїв Торі, не визнавали ніяких усних учень і доповнень. При цьому садукеї сприймали греко-римську культуру й до певної міри підтримували римлян. Значний вплив в іудейському суспільстві мали також фарисеї. Вони займалися тлумаченням священних книг, витягуючи з них і формулюючи норми, придатні для умов тогочасного громадського життя. Фарисеї визнавали воскресіння мертвих, загробну відплату, що відкидали садукеї. Однак серед фарисеїв також не було єдності. Деякі з них виступали за скрупульозне дотримання всіх зовнішніх норм поведінки, за що в християнській і талмудичної літературі отримали закиди в лицемірстві й святотатстві. Прихильниками віровчення фарисеїв були середні верстви населення (торговці, ремісники, шкільні вчителі).

У цей же час тут склався вкрай радикальний рух зелотів і си-каріїв (кинджальників), які виступали за непримиренну боротьбу з Римом. Зелоти й сикарії взяли найбільш активну участь у Першій іудейській війні – потужному антиримському повстанні 66—70 рр. Вони складалися головним чином із представників низів населення й декласованих елементів; під час Іудейської війни до них приєдналися й раби.

Крім перерахованих вище груп у Палестині в I ст. н. е. була велика кількість бродячих проповідників, які сповіщали швидкий прихід спасителя, месії – помазаника Божого, який звільнить народ і стане справжнім «царем іудейським».

Серед релігійних течій, груп, сект того часу осібно стояли єссеї (етимологія слова точно не відома). У науковій літературі громаду єссеїв часто називають кумранською (на ім’я місцевості Ваді-Кумран, де вперше арабські пастухи випадково знайшли заховані в печері арамейські рукописи). Як повідомляють сувої, члени цієї релігійної громади пішли в пустелю й створили замкнену релігійну організацію. Вони сповідували іудаїзм, але вважали, що жрецтво опоганило Єрусалимський храм нечестям і спотворило божественне вчення. Саме тому кумраніти розірвали стосунки з Храмом і почали називати себе «новим союзом» (або «Новим Заповітом»), оскільки старий союз з Богом, Старий Заповіт, був, на думку кумранітів, порушений прихильниками ортодоксального іудаїзму. Дві інші самоназви громади, що зустрічаються в кумранських рукописах, – «громада жебраків», або просто «жебраки», – свідчили про її соціальний склад і ставлення до багатства членів громади. Кумраніти називали себе «синами світла» – на противагу «синам темряви», до яких вони зараховували все інше людство, а також «простаками», «немудрими», на відміну від професійних законовчителів (фарисеїв), які брали на себе сміливість трактувати закони й приписи священних книг.

Кумраніти жили замкненою громадою, мали спільне майно. Для всіх членів громади були обов’язковими праця, спільні трапези, вивчення релігійних текстів. Щоб вступити до громади, бажаючі протягом двох років проходили випробувальний термін. Новий член передавав громаді «усі знання, працю й майно». Члени громади уникали контактів з навколишнім світом. Згідно зі статутом, вони мусили «відокремитися від людей кривди». Життя кумранітів було суворо регламентоване: більшу частину доби вони працювали, брали участь у загальних трапезах, а «третину ночі» присвячували вивченню священних текстів. У громаді існували ритуальні обмивання. Причому, перед цим член громади здійснював обряд покаяння. Кумраніти негативно ставилися до обряду жертвоприношення. Для них «дух святості» був важливішим за «м’ясо ціло-палення і жертовний лій», а «досконалість шляху» дорівнювалася «дарам благовоління».