Володимир Духопельников - Хрещення Русі

Спочатку храми не були місцем молитовних зборів віруючих. Це було лише житло божества. А для молитов стародавні жителі Еллади стікалися на площу перед храмом, де знаходився й вівтар, на якому відбувалися жертвоприношення.

Разом із храмами з’явилися жерці і жриці, які мали дбати про святилище, де мешкав бог, тримати в порядку священне приладдя, приймати дари й жертви, принесені божеству. Вони від імені всієї громади підносили до неба молитви, влаштовували урочисті жертвоприношення й здійснювали інші обряди.

У I ст. до н. е. в містах Греції, Риму, Малої Азії культи стародавніх античних божеств стали занепадати. Як писав англійський історик В. Тарн, «багато причин сприяло вирішенню долі олімпійців. Вони належали місту-державі й падали разом з нею: філософія вбила їх в очах освічених, а індивідуалізм – в очах простих людей». Те ж відбувалося й на території близькосхідних країн, де після завоювань Александра Македонського поширилися грецькі вірування й грецька культура.

На світову арену вийшов Стародавній Рим. його завойовницькі походи, зміни в соціальній структурі, зміцнення органів влади та управління привели до створення на початку I ст. н. е. Римської імперії. Римляни майже повністю сприйняли грецьку міфологію. Жителі Апеннінського півострова в більшості випадків змінювали імена грецьких богів і героїв на латинський лад, а також додавали сюжети, пов’язані з місцевостями на Італійському півострові та споконвічно місцевими персонажами. Крім основних божеств римляни шанували безліч божків і духів, які, за їх уявленнями, керували кожним кроком, кожною дією людини.

Поступово місце античних божеств у віруваннях жителів імперії почали посідати стародавні східні божества, що вмирали та воскресали, як-от єгипетський Осіріс або фрігійський Аттіс. З’являлися релігійні союзи шанувальників Ісіди і Серапіса (божества, в якому злилися риси низки грецьких і єгипетських божеств, у тому числі Осіріса). Шанувальники цих божеств вірили, що шляхом особливих обрядових дій – містерій, під час яких представлялися сцени смерті і воскресіння бога, вони самі стають співучасниками бога й знаходять безсмертя. Так, під час святкувань на честь Атті-са жрець проголошував: «Утіштеся, благочестиві, бо подібно до того, як врятований бог, спасетеся й ви…»

Ще в I ст. до н. е. в Малій Азії з’являються громади шанувальників іранського бога сонця Мітри, якого вважали борцем проти сил зла, богом-спасителем. Серед шанувальників Мітри переважали низи населення. З грецьких божеств особливо шанували стародавнього бога виноградарства Діоніса, його ототожнювали з За-греєм, сином Зевса, який був розтерзаний титанами, але потім відроджений Зевсом з ім’ям Діоніс. З цим культом пов’язані релігійні союзи орфіків (названих так по імені шанованого героя грецьких міфів Орфея, який зійшов був у підземне царство мертвих, щоб вивести звідти свою померлу дружину Еврідіку). Союзи орфіків існували здавна, але власне на рубежі нашої ери вони набули поширення, увібравши в себе цілу низку східних обрядів і вірувань. Орфіки вважали, що душа людини може досягти миру вічного блаженства і безсмертя, якщо ця людина виконуватиме певні установки (аскетизм, презирство до плоті) і справляти магічні обряди. Вони влаштовували таємні релігійні свята, які називалися містеріями, а також створили свою складну релігійно-філософську систему, в якій об’єднали етичні вимоги, містику, розгалужену обрядовість, пов’язану з культом Діоніса, Аполлона, Орфея. Багато ідей, що народилися в громадах мітраїстів і орфіків, вчинили потім вплив на християнство, але замкненість цих громад, складність їх учень не могли залучити до них великого числа послідовників.

Слід сказати, що такі союзи замінювали їх членам общинну і громадянську спільність, що руйнувалася. Але вони не давали надії на порятунок, а скоріше сприяли відходу від труднощів життя. Такі союзи нічого не могли протиставити політичному і духовному гнобленню з боку імперії. Ані гаряча релігійна віра, ані складні релігійно-філософські вчення численних філософів і теологів з їх розгалуженими обрядами, недоступними для непосвячених, не могли вказати людям шлях до спасіння.

До цього йшлося про язичництво, тобто багатобожжя. Але до цього періоду вже існувала релігія, яка визнавала єдиного Бога-Творця, – іудаїзм. Її сповідував народ, що жив у Палестині. головним святилищем Бога юдеїв був Єрусалимський храм.