Петро Кралюк - Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

Про Тюркський каганат див.: Гумилев Л. Древние тюрки. СПб., 2002; його ж. Великая распря в первом тюркском каганате в свете византийских источников. Византийский временник . 1961. Т. ХХ. С. 75–89.

Етнонім авари має різні тлумачення. У тюркських мовах воно може означати бунтівники або руйнівники. Див. Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 131.

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші. Сестра моя, Софія … К., 2016. С. 68–69.

Лавренюк В. Авари (обри). Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. Тернопіль, 2004. Т. 1. С. 19.

Tzsykiewicy L. A. Słowianie i Awarowie. Wrocław, 2009.

Літопис руський. К., 1989. С. 7.

Labuda G. Pierwsye państwo słowiańskie. Państwo Samona. Wodyisław Sląski, 2009.

Цит. за: Эрдели И . Исчезнувшие народы. Авары. URL: http://gumilevica.kulichki.net/debate/Article24.htm

Про аварів та їхню історію див.: Венелин Ю. И. Об обрах, их царстве и его пределах. М., 2011. С. 639–662; История Венгрии. М., 1971. Т. 1. С. 75–80.

Про тюркське походження булгар див.: Pritsak O. Die bulgarische Furstenliste und die Spache der Protobulgarien. Wiesbaden, 1955. Щоправда, твердження про тюркський генезис булгар є дискутивне. Наприклад, поширеною є версія про іранське походження цього народу. Проте відомо, що в «історичний період» булгари розмовляли тюркською мовою, тому, відповідно, є підстави віднести їх до тюркських народів. Схоже, що булгари асимілювали різні племена, серед інших індоєвропейські. Однак унаслідок булгарського етногенезу переважив тюркський вплив.

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші. Сестра моя, Софія … К., 2016. С. 66.

Про давніх булгар див.: Златарски В . История на Българската държава през Средните векове. София, 1994. Т. 1, ч. 1.; Приходнюк О. Степове населення України та східні слов’яни (друга половина І тис. до н. е.). К. Чернівці, 2001.

Про хана Кубрата див.: Мингазов Ш. Кубрат – правитель Великой Болгарии и Кетрадес – персонаж Иоанна Никиусского. Казань, 2012.

Сокровища хана Кубрата. Перещепинский клад. СПб., 1997.

Цукерман К. Про дату навернення хозар до іудаїзму й хронологію князювання Олега та Ігоря. Ruthenica . К., 2003. Т. ІІ. № 2. С. 54–84.

Горєлов М., Моця О., Рафальський О . Цивілізаційна історія України. К., 2005. С. 154.

Публікацію листа і його інтерпретацію див.: Коковцов П. К . Еврейско-хазарская переписка X в. Ленинград, 1932.

Відейко М. Україна: від антів до Русі. С. 162–163.

Заходер Б. Каспийский свод сведений о Востояной Европе. М., 1962. С. 140–143.

Гумилев Л . Открытие Хазарии. С. 310.

Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. С. 156.

Літотис руський. С. 10–11.

Там само. С. 12.

Там само. С. 38.

Там само.

Там само. С. 85.

Там само. С. 125.

Там само. С. 160.

Там само. С. 52.

Уперше питання про існуванння Руського каганату було поставлено Степаном Гедеоновим 1862 р. Він вважав, що існування цього державного утворення між аварами й хозарами – незаперечний історичний факт. Див: Гедеонов С. Отрывки из исследований о варяжском вопросе. Записки Императорской Академии наук . СПб, 1862. Т. 1. Прил. 3. С. 105–106.

Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 2010. Т. 4. С. 19–20.

Древняя Русь в свете зарубежных источников. М., 2009. Т. 3. С. 47–48.

Тисяча років українській суспільно-політичній думці. К., 2001. Т. 1. С. 209.

Высоцкий С . Древнерусские надписи Софии Киевской XI–XIV вв. К., 1966. С. 49–52.

Грушевський М . Історія України-Руси. Т. І. С. 176.

Про антів та їхню державність див.: Відейко М . Україна: від антів до Русі. С. 15–18, 39–50.

Грушевський М . Історія України-Руси. Т. І. С. 176.

Відейко М . Україна: від антів до Русі. С. 140.

Прищепа Б . Погоринські міста в Х-ХІІІ ст. Рівне, 2016. С. 41–54.

Войтович Л . «Баварський географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи ІХ ст. Український історичний журнал . 2009. № 5. С. 12–34.