Петро Кралюк - Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях

На зміну печенігам у степи України прийшли половці. Їхньою прабатьківщиною варто вважати північно-східну частину нинішнього Казахстану й верхів’я річки Іртиш. Це був степовий регіон. Тут половці жили з VIII ст., займаючись кочовим скотарством. Належали вони до тюркських етносів.

У середині ХІ ст., зазнавши тиску інших кочових народів, половці вирушили на захід, зайнявши степи Північного Причорномор’я. Ці терени з часом навіть почали називати Дешт-і-Кипчак, або Поле половецьке [225] Кудряшов К . Половецкая степь: Очерки исторической географии. М., 1948. . Половці мали свої кочові державні утворення, очолювані ханами.

Тривалий час половці контактували з русами. І ці контакти помітно впливали на історію українських земель. Уперше половці з’явилися на кордонах Русі 1055 р. Тоді хан Блуш зі своєю ордою підійшов до Переяславського князівства. Щоправда, князь Всеволод Ярославович (1030–1093), який правив у Переяславі, порозумівся з ординцями й уклав із ними мир [226] Літопис руський. С. 99. . З 60-х років ХІ ст. половці починають постійно здійснювати грабіжницькі напади на руські землі. Першим відомим таким нападом був похід хана Сокала 1061 р., який завдав поразки переяславському князю Всеволоду [227] Там само. С. 100. . А 1068 р. половці перемогли Ярославичів, князів Ізяслава, Святослава й Всеволода, у битві на річці Альті. Літописець із болем писав: «За гріхи наші напустив Бог на нас поганих…» [228] Там само. С. 104. . Ця літописна фраза багато що говорить. Тобто для русів половці були не просто «поганими» (чужинцями, язичниками), а й «карою божою». Проте цього ж 1068 року чернігівський князь Святослав Ярославич (1027–1076) завдав половцям поразки на річці Снов. Навіть був захоплений хан Шурукан [229] Там само. С. 106. .

Напад русів на половців. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

90-ті роки ХІ ст. позначилися масштабними нападами половців на Русь. Причиною цьому стали, зокрема, усобиці між руськими князями. Літописець говорить, що ніби якісь «мужі розважливі» казали їм: «Чого ви чвари маєте межи собою? Погані ж гублять землю Руськую» [230] Літопис руський. С. 133. . 1093 р. половці, очолювані ханами Тугорканом (?–1096) і Боняком, розгромили руських князів у битвах на ріці Стугні, здобувши Торчеськ [231] Там само. С. 133–134. . А 1096 р. Боняк кілька разів нападав на Київ та розорив його околиці. Навіть спалив у Берестові княжий двір [232] Там само. С. 140–141. . Щоправда, того ж року половці зазнали поразки у битві на ріці Трубіж. У ній загинув хан Тугоркан. Цікаво, що останній доводився тестем київському князю Святополку Ізяславовичу (1050–1113). Тіло Тугоркана привезли в Київ і поховали там [233] Там само. С. 140–141. . Іменем цього хана названий Труханів острів на Дніпрі.

Загалом походи руських князів на половців углиб степу не були достатньо ефективними. Коли кочівники дізнавалися про небезпеку, вони швидко тікали: відводили свої вежі на колесах, а також відганяли худобу. Проте на початку ХІІ ст. половці почали вести напівосілий спосіб життя. Тоді степи Північного Причорномор’я були вже поділені між половецькими ордами. Їхні вежі, тобто кочів’я на колесах, було перенесено на землю. Стали відносно постійними місця перебування половців, їхні кочові маршрути. У таких умовах ці кочівники виявилися вразливими для руських воїнів.

На початку ХІІ ст. руські князі переломили ситуацію й перейшли в наступ на половців. Київський князь Святополк Ізяславович та князь переяславський Володимир Мономах організували низку походів углиб степів. 1103, 1107 і 1111 роками половці зазнали значних поразок від руських князів. А 1116 р. руси взяли їхні «городи» Сугров, Шарукань і Балин [234] Літопис руський. С. 176. . Після цього хоча чинилися половецькі напади на руські землі, але вони не відзначалися масштабністю.

Половецьківежі. Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Натомість половці не цуралися брати участь у міжусобній боротьбі на Русі, отримуючи від цього чималий зиск. Ця тенденція намітилася ще в 70-х роках ХІ ст. і отримала свій подальший розвиток. Також руські князі залучали половців до спільних походів на Угорщину й Польщу.

Надалі руси й половці стають союзниками в боротьбі із зовнішніми ворогами: хрестоносцями, сельджуками й татарами Батия [235] Гумилев Л . Древняя Русь и Великая степь. М., 1992. С. 218. . Тому очільники з одного й другого боку укладали численні договори протягом ХІ–ХІІ ст. Містами, де укладались такі договори, були Канів, Заруб, Корсунь, Трипілля на Правобережжі й Саків, Малотин та Воїнь на Лівобережжі [236] Пріцак О . Половці. Український історик . 1973. № 1–2. С. 114. .