Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Відантропонімну версію походження назви гуцули (етноніма), слідом за В. В. Грабовецьким, висуває і відомий український мовознавець М. Л. Худаш [5, с. 55–58; 6, с. 45–52; 7, с. 311–315] на підставі опрацьованої ним літератури та власних досліджень. За його припущенням, сучасні українські карпатські етнографічні групи гуцули, бойки, лемки – це прямі нащадки глибоко дохристиянських, можливо, що антських, родоплемінних об'єднань якогось племені чи племінного союзу або й різних племен, які в ті глибоко віддалені від нас часи свого сформування як родоплемінних об'єднань називалися вже, відповідно, гуцули, бойки, лемки, аналогічно як і зберегли свої колишні племінні назви різні інші слов’янські етнічні об'єднання, як серби, хорвати, чехи, поляки, словаки та ін. Їх назви, як відомо, були часто відантропонімні, утворені від особових власних імен родоплемінних вождів.

За М. Л. Худашем, назва гуцули в первісному номінаційному значенні – «рід (або родоплемінне об’єднання, чи й плем’я) Гуцула» [7, с. 308–309]. Згідно з версією М. Л. Худаша, етнонім гуцули найбільш правдоподібно походить від давнього особового власного імені Гуцул. На думку цього автора, особова назва Гуцул за словоформою ділиться на два компоненти – корінь гуц- і суфікс – ул . Глибоко проаналізувавши український історико-мовний матеріал та співставивши його з відповідними аналогічними явищами інших слов’янських мов, згаданий вчений дійшов висновку про давнє, праслов’янське походження особової назви (імені) Гуцул.

Уже здавна, як свідчать дослідження М. Л. Худаша, в широкому слов’янському масштабі писемно засвідчується антропонім Гуц (або похідне від нього утворення), від якого способом суфіксації суфіксом – ул і виник цей антропонім Гуцул. Так, антропонім Гуц і похідні від нього, такі, як патронім Гуцов, зменшене суфіксальне утворення на – к(о), Гуц-к(о) та патронім Гуц-к-ович засвідчуються писемністю ще починаючи з XV ст. [5, с. 61].

Зменшена (демінутивна) форма Гуцек, утворена від імені Гуц, засвідчена у польській антропонімії ще в 1275 р. У білоруській антропонімії особова назва Гуц відома ще з середини XVI ст., а в болгарській показовими є імена Гуца, Гуцан, Гуце, утворені від вихідної форми Гуц [5, с. 59–60].

Що ж до форманта – ул в антропонімі Гуцул, то, на думку М. Л. Худаша, це суфікс праслов’янської ґенези, розвинений від праслов’янського – иіъ, – иіь, наявний в досить численних слов’янських антропонімах, типу збереженого в українських прізвищах Баюл, Гушул, Лашкул і т. п. чи, наприклад, болг. Дра-гул, Радул, Видул [2, с. 97]. У сербохорватській антропонімії цей суфікс відомий ще в ХІІ ст. в іменах Радоул, НЪгоулъ, Богдоулъ, ПрЪвоуль [3, с. 76].

Не зупиняючись ґрунтовно на інтерпретації слов’янського суфікса – ул, відзначимо, що найбільший слід він залишив саме у слов’янській антропонімії, особливо у давніх, праслов’янського походження іменах. Таким чином, суфікс – ул у словоформі гуцул цілком достовірно пояснюється як слов’янський за походженням. З наведених вище міркувань випливає: якщо відомий ще праслов’янській мові суфікс – ул був досить продуктивний у сфері антропонімії, а корінь гуц- у слов’янській антропонімії теж досить поширений, то є підстави припускати, що у глибоку давнину в слов’янському середовищі могло існувати і особове власне ім’я Гуцул, яке, як можливо не дуже популярне, з часом вийшло з ужитку і не попало в писемність. Від цього імені Гуц-ул і могла піти назва гуцули. Мусило це статись у якийсь досить віддалений від нас час, внаслідок чого про цей факт не зберегли жодних відомостей ні писемність, ні усні перекази.

Можна припустити й інший шлях. Назва гуцули могла виникнути і не в такі віддалені часи, а навіть в період середньовіччя від особової назви Гуцулъ якогось ватажка (можливо, й ватажка ранніх опришків), від землевласника тощо, який не обов’язково за походженням мусив належати до української народності. Адже з історії відома інфільтрація в Україну південних слов’ян та волохів, активних носіїв особових власних імен на – ул . Зрештою в науковій літературі знаходимо доводи (твердження) вчених про схожість гуцульського побуту з окремими етнокультурними явищами (писаних) південних слов’ян та волохів. З цього виливає, що давні предки гуцулів у глибоку давнину мали якісь близькі і безпосередні контакти із південними слов’янами і романо-волоським етносом [4, с. 251].