Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Так, у польській етнографічній літературі минулого століття деякі автори виводили походження назви гуцули від слова кочувати шляхом штучно вигаданого перетворення: кочувати > кочули > гочули > гуцули (К. Мілевський), або шляхом: кочувати > кочули > коцули > гоцули > гуцули (Л. Голембйовський, Ю. Коженьовський). І. Вагилевич, а вслід за ним Ф. Гельвалд, Ю. Федькович та О. Моргенбессер пов’язували походження гуцулів з тюркським племенем узів, невмотивовано допускаючи, що і назва гуцули виникла від назви узи шляхом штучного перетворення: узи > уци > уцули > гуцули. Ще більш лінгвістично (і історично) безпідставною була спроба польського дослідника С. Вітвицького вивести етимологію назви гуцули від імені згаданого в хроніці С. Бандтке моравського князя Гецило (864 р.) або від штучно створеного цим автором слова горул – мешканець гір.

Невмотивованими були також спроби пов’язувати походження цієї назви з українським словом гуцати (В. Шухевич), з готським словом guta « гот » (Я. Розвадовський), а також із згаданою в монгольському літописі Юань-Чао-бі-ші назвою якихось гір Гацалі (І. Філевич, В. Мавродін).

Не має під собою наукової основи найбільш популярна в літературі гіпотеза походження назви гуцул(и) від волоського слова hotul у значенні «розбійник», що виникла нібито внаслідок поширеного у свій час на Гуцульщині опришківського руху, який, таким чином, прихильники цієї гіпотези несправедливо розцінювали як розбійництво, а не як насправді один з виявів народно-визвольної боротьби.

Виразна на перший погляд співзвучність волоського слова hotul з назвою гуцул та гаданий, як причина для номінації цим словом, опришківський рух спричинилися до того, що дану гіпотезу підтримав цілий ряд відомих учених.

Як довів Б. В. Кобилянський [4, с. 148–149], наукова неспроможність гіпотези походження назви гуцули від волоського слова hotul полягає в тому, що вона непереконлива ні з історичного, ні з мовознавчого погляду.

На підставі даних археології, етнографії, фольклористики і лінгвістики автор цієї гіпотези дійшов висновку, що гуцули – це нащадки давньоруського племені уличів і частково тиверців. Ця гіпотеза послужила йому основою і саму назву гуцули вивести від назви давньоруського племені уличів, у даному випадку – конкретно від засвідченого писемністю її варіанта улучи, шляхом гаданих перетворень улучи > улуци > уцули > гуцули. Щодо вихідної форми улучи, то вона, за припущенням Б. В. Кобилянського, походить від тюркського слова улус – «плем’я», що зіставляється з монгольським улус, улс – «народ», «люди», «держава», «країна» [4, с. 210].

Критичні зауваження з приводу цієї гіпотези Б. В. Кобилянського висловлені М. Л. Худашем. Вони зводяться до того, що прийнята Б. В. Кобилянським за вихідну для етимологізації назви гуцули форма улучи – сумнівна. Серед слов’янської племінної етнонімії і топонімії типовими і загальнопоширеними були утворення на – ичи типу давньоруських назв племен в'ятичі, дреговичі та ін., то яким же чином назва племені уличів повинна була в давньоруському середовищі звучати здеформовано як улучи, а потім, до того ж, згідно з концепцією Б. В. Кобилянського, послужити основою для не менш незвичних на слов’янському мовному ґрунті перетворень на форми улуци > уцули? На наш погляд, засвідчена писемністю форма улучи (як і подібні їй улучичи, улутичи, лутичи) – це не що інше, як деформації. Якщо ж припустити, що до появи форми улучи могло якимось чином причинитися сусіднє з уличами тюркомовне середовище з властивою для нього гармонією голосних, у даному випадку у формі uluč (звідки улучи), то важко погодитися, щоб ця чужомовна форма могла якимось чином перемогти в східнослов’янському середовищі відзначену вище типовість і стабільність вживання форм на – ичи, прищепитися в ньому та зазнати ще, крім цього, незвичної трансформації з переходами улуч(и) >улуц(и) >уцул(и) > гуцул(и).

Відомий вчений, дослідник гуцульського краю, В. В. Грабовецький, не висловивши своєї думки з приводу наведеної вище гіпотези Б. В. Кобилянського, висунув свою версію походження назви гуцули [1, с. 39–40], згідно з якою ця назва походить від прізвища Гуцул і з’явилася десь у XVIII ст. Однак цей автор не з’ясував, звідки ж взялося прізвище Гуцул, яка його етимологія і чи існувала якась реальна можливість для виникнення у такий пізній період, як XVIII ст., тобто вже в нові часи, назви такої великої етнографічної групи карпатського українського населення, як гуцули, від одного, до того ж етимологічно неясного, прізвища. Не звернув уваги й на те, що особова назва Гуцул була відома вже в XVI ст.