Array Collective work - Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Між витоками Чорної Тиси та Чорного Черемоша, майже в центрі Гуцульщини, розміщений найвищий гірський масив Українських Карпат – Чорногора, північно-західний схил якої розрізаний притоками Чорної Тиси, Лопу-шанки та іншими потічками, а північно-східні схили розрізані численними гірськими потоками, які впадають в Прут та Чорний Черемош, південно-західні схили Чорногори розділені притоками Білої Тиси і частково Чорної Тиси. За Чорногорами на південний схід між ріками Чорний і Білий Черемош тягнуться Гринявські гори, їх продовженням є Лосові гори, віддалені від Гринявських притоками Білого Черемошу та Путили.

На півдні від ріки Білої Тиси та Чорного Черемошу до кордонів Румунії тягнуться Рахівські та Чивчинські гори. Західна частина Рахівських гір починається на правому березі Тиси і розгалужена на окремі хребти долинами рік Шопурки, Кисви та ін. На півночі ці хребти безпосередньо змикаються з південним краєм Свидовецького масиву. Більш монолітною є частина Рахівських гір, розташована на лівому березі Тиси, яку називають Гуцульськими Альпами. Найвища гора – Мармароський Піп-Іван (1946 м).

У верхів’ях Чорного та Білого Черемошу знаходиться найнеприступніша частина Українських Карпат – Чивчинські гори, які є гідрографічним басейном Тиси, Прута і Серета.

Вододільний хребет, який розділяє річкові системи Гуцульщини, басейни рік Пруту і Тиси, характерний тим, що він на хребтах Чорногори різко міняє загальний напрям осьової Карпатської лінії і повертається між верхів’ями рік Білої Тиси та Чорного Черемошу на південь верхів’ями Чивчинських гір до кордону з Румунією.

На знижених місцях Вододільного хребта, де знаходяться верхів’я річок, проходять шляхи сполучень. На вододілі рік Чорна Тиса і Прут проходить

Яблунецький перевал (931 м), де, крім шосейної дороги, яка з'єднує Прикарпаття із Закарпаттям, проходить залізнична магістраль Львів – Коломия— Рахів, а через перевал Німчич, що знаходиться на Покутсько-Буковинських Карпатах, пролягає шосейна дорога Чернівці—Вижниця – Путила.

На Гуцульщині поєднуються низькогірні ландшафти з міжгірськими улоговинами, терасовими місцевостями. Смуги низькогір’я пересікають долини рік, терасові – низинні місцевості – виступають в долинах Пстиньки, Рибниці, Черемоша, Серета, Малого Серета, терасово-долинні місцевості мають Прут, Чорний Черемош, Білий Черемош і Путила. Із окремих розширених долин (р. Черемош – близько п’яти терас) найбільша на цій території Ясінська котловина, яка перетинається Чорною Тисою та її притокою – Лазешиною.

В східних Карпатах найбільша після Дністра ріка Прут. Вона починається від верхів’я Говерли, іде на північ до Ділятина, далі в північно-східному напрямі, по дорозі приймає менші річки Ославу, Пістиньку, Рибницю і далі Черемош. Недалеко від витоку Пруту витікає Чорний Черемош, а біля підніжжя Вододільного хребта – Білий Черемош. У Черемош впадає річка Путила. На відміну від інших річок Черемош від злиття і до м. Кути тече впоперек гірських хребтів.

Найбільша річка південної частини Гуцульщини – Тиса, яка утворюється від злиття вище Рахова двох Тис – Чорної, що тече з Вододільного хребта, і Білої, що тече з Чорногір у районі Говерли. Найбільша притока Тиси – Ріка – витікає з південних Горган. Найбільш перспективними в енергетичному відношенні є низов’я гірських течій Черемошу та Тиси. Озер на Гуцульщині небагато.

Надра гір багаті на цінну мінеральну сировину. В районі Ворохти, Дихтинця, Путили виявлена нафта, значні поклади солі знаходяться в Ділятині, Косові, Вижниці. В Карпатах є багато корисних копалин. В околицях Кобилецької Поляни і в Гринявських горах наявні гепатити, які вміщують 50–60 % заліза. Марганцеві руди, графіти, доломіти виявлені в Чивчинських горах, алуніти, апатити – в Рахівському масиві. Карпати багаті на різноманітний будівельний камінь та сировину.

В басейні річки Тиси знаходяться палеозойські мармури та мармуровидні вапняки; особливо багато в Карпатах пісковику, мергелів, вапняків, глини тощо.

Територія Гуцульщини багата мінеральними водами, особливо типами кисловодських нарзанів, які розміщені вздовж долини Тиси, – Кваси, Луги, Білин, Червоний Плес та ін., єсентукського типу – Кваси Рахівські, Говерло-Буркут в долині Говерли. Вуглекисні хлоридно-натрієві (соляні води) зустрічаються на південному схилі Говерли та ін.

Ґрунтовий покрив на Гуцульщині різноманітний, але найхарактерніший – це піскувато-глинисті ґрунти, які в залежності від висотних кліматично-рослинних зон належать до певних генетичних типів. В низькогір’ї та середньогір’ї виступає зона бурових лісових ґрунтів; на високогір’ї – зона гірсько-лучних. Чітко розмежувати названі зони важко, але вони є тільки на найвищих масивах полонинського хребта Чорногори, Горган, Свидовця, з Рахівського масиву, Покутських та Буковинських Карпат. Долини рік на заплавах відзначаються дерново-глейсовими і дерново-лучними ґрунтами, які містять 3–9 % гумусу. Вони найбільш придатні під зернові та городні культури. В Притисенській низовині поширені болотисті ґрунти. Зміна в горах рельєфу, корінних і ґрунтотворних порід, клімату і рослинності зумовлює зміну ґрунтів і надзвичайно різноманітне їх поєднання. На Гуцульщині тільки незначна частина земель освоєна для землеробства. Так, наприклад, в зоні полонинсько-чорногорських Карпат під орною землею знаходиться лише 2,5 % загальної площі. Орні землі розміщені на терасах, річкових долинах та в міжгірських улоговинах.