Володимир Різун - СПЕЦНАЗ

Коли після війни Харченко працював у Генеральному штабі, він написав листа Сталіну, основною думкою якого було: «Якщо перед початком війни наші спортсмени, з яких сформовані підрозділи Спецназу, проведуть деякий час у Німеччині, Фінляндії, Польщі та інших країнах, то їх можна буде використовувати у воєнний час на території противника з великою "ймовірністю успіху". Багато фахівців в Радянському Союзі зараз вважають, що Сталін поклав край самоізоляції Радянського Союзу в спорті саме через те враження, яке справив на нього лист Харченка.

У 1948 році Харченко закінчив навчання в Академії Генерального Штабу. З 1951 року він очолював Науково-дослідний інститут інженерних військ. Під його керівництвом була виконана велику кількість досліджень і експериментів у зусиллях створення нового інженерного устаткування та обладнання, особливо для маленьких загонів саботажників, що діють за лінією фронту.

У найближчі післявоєнні роки Харченко намагався демонструвати на найвищому рівні необхідність переведення Спецназу на новий технічний рівень. У нього було дуже багато противників. Тому він вирішив більше не сперечатися. Він відібрав групу спортсменів зі студентів Інженерної Академії, зумів їх зацікавити своєю ідеєю й особисто навчав їх виконувати дуже важкі завдання. Під час навчань у Тоцьких таборах, коли за наказом маршала Жукова був проведений справжній ядерний вибух і вивчалася поведінка військ в умовах максимально наближених до бойових, Харченко вирішив показати цю групу на свій страх і ризик.

В обговоренні після закінчення маневрів всі вищі офіцери погодилися, що вони були повчальними - всі, крім генерала Харченка. Він вважав, що в обстановці справжньої війни нічого з того, що вони обговорювали, не буде, оскільки, вказував він, невеликі групи навчених людей підібралися впритул до складів ядерних зарядів і мали всі можливості для знищення транспорту при перевезенні ядерних бомб на аеродром. Більш того, казав він, офіцерів, які приймали рішення про використання ядерної зброї, можна було легко вбити до того, як вони це рішення ухвалили. Харченко навів докази своїм твердженням. Коли це не справило потрібного результату, Харченко повторював свої «акти» на інших великих навчаннях, до того часу, поки його наполегливість не принесла плоди. Зрештою, він отримав пропозицію сформувати батальйон для операцій у тилу противника, спрямованих на його ядерну зброю і командні пункти.

Цей батальйон діяв дуже успішно, що й послужило воскресінню Спецназу. Всі нині наявні формування Спецназу створювалися заново. Ось чому, незважаючи на те, що вони були такими під час війни, вони не визнані гідними титулу «гвардійські».

Сам Харченко впевнено піднімався службовими сходами. З 1961 року він був заступником начальника інженерних військ, а з лютого 1965 року він очолював їх. У 1972 році йому присвоїли звання маршала інженерних військ. Досягнувши таких висот, Харченко, проте, не забув свого дітища і був частим гостем в «Олімпійському селищі» - головному тренувальному центрі Спецназу біля Кіровограда. Коли він загинув у 1975 році під час випробування нової зброї, в довідці про нього була використана вище в мирний час формулювання: «загинув під час виконання своїх службових обов'язків», яке вкрай рідко зустрічається в описах цієї вищої категорії радянських офіцерів.

Спецназ створений з трьох окремих елементів: бойових одиниць, загонів професійних спортсменів та мережі таємних агентів. З безлічі складових бойові загони Спецназу найобширніші. Вони складаються з солдатів тієї категорії, які є особливо сильними, особливо жорстокими і особливо лояльними.

Фактором, що полегшує селекційний процес, є наявність у Радянській Армії прихованої системи відбору солдатів. Задовго до того, як вони одягнуть військову форму, мільйони призовників ретельно досліджуються і діляться на категорії відповідно до їхньої політичної благонадійністю, їхнього фізичного та розумового розвитку, ступеню їхньої політичної активності та «чистоти» (з комуністичної точки зору) їх особистих і сімейних записів. Радянський солдат не знає до якої категорії він належить, в дійсності він не знає взагалі нічого про існування різних категорій. Якщо солдат включений у вищу категорію, ніж його товариші, це зовсім не означає, що він щасливчик. Навпаки, краще для солдата належати до найнижчої категорії та прослужити десь на окраїні в Богом забутому піонерському батальйоні, де немає ні дисципліни, ні нагляду, або в підрозділі, де офіцери весь час п'ють відсторонюючись від командування. Чим у більш високу категорію потрапляє солдат, тим у більш важких умовах військової служби він буде перебувати.