Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

«Я, командуючи "синіми", розвинув операцію саме на тих напрямках, на яких потім розвивали їх німці. Завдавав свої головні удари там, де вони їх потім наносили». Тут знову наш оповідач захопився. У 1993 році група російських військових істориків склала офіційну довідку про ті гри. Групою керував головний військовий історик Російської Армії генерал-майор В. А. Золотарьов, професор, доктор наук. Ось офіційний висновок двадцяти трьох провідних експертів: «У січні 1941 року оперативно-стратегічна ланка командного складу РСЧА розігрувала на картах такий варіант військових дій, який реальними "Західними", тобто Німеччиною, не намічався». (Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940. Стор. 389)

А Жуков не вгамовується: «Угруповання склалися так, як вони потім склалися під час війни. Конфігурація наших кордонів, місцевість, обстановка - все підказувало мені саме такі рішення, які вони потім підказали німцям. Гра тривала близько восьми діб. Керівництво грою штучно уповільнювало темп просування "синіх", притримувало його. Але "сині" на восьму добу просунулися до району Барановичів, причому, повторюю, при штучно уповільненому темпі просування».

Я з цим сперечатися не буду. Слово експертам: «В обох іграх дії сторін на напрямку Брест, Барановичі (Східний фронт "Західних") і Брест, Варшава (Західний фронт "Східних") не розігрувалися» (Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940 . Стор. 389)

Жуков із запалом розповідає як керівництво грою штучно уповільнювало його переможний марш на Барановичі, а виявляється, що не рвався зовсім Жуков на Барановичі, і ніхто його хвацький удар не сповільнював, бо взагалі дії німецьких військ на радянській території не відпрацьовувалися.

Результат першої гри: битва йшла тільки на території Східної Прусії і на території Польщі, окупованої Німеччиною. Павлов наступав, Жуков відбивався. «В ряді книг і статей стверджується наступне: у цій грі Г. К. Жуков нібито все спланував і здійснив так, як це через півроку зробили німці, і на восьму добу Північно-Східний фронт "Західних" вийшов-от уже до Барановичів. Але все було далеко не так: Північно-Західний фронт "Східних" (Д. Павлов), виконуючи завдання вийти до 3 вересня 1941 року на нижню течію річки Вісла, 1 серпня перейшов у наступ, і в перші дні його війська форсували р. Німан, опанувавши сувалкінським виступом (оточивши в ньому велике угруповання "Західних"), а на лівому крилі прорвали фронт, очолюваний Г. Жуковом. У прорив була введена кінно-механізована армія, яка до 13 серпня вийшла в район, розташований за 110-120 кілометрів на захід від Державного кордону СРСР». («Известия» 22 червня 1993)

Так що не Жуков гнав Павлова, а Павлов Жукова. Правда, далі Жуков за рахунок резервів зібрав сильне угруповання і завдав контрудару.

На цьому перша гра завершилася. Керівництво гри схилялося до нічийного результату з застереженням, що положення Жукова переважне.

Так було вирішено не тому, що Жуков знаходив якісь геніальні рішення, а з причин, які не залежали від талантів Жукова.

Перш за все, Жуков оборонявся, а це завжди легше, ніж наступати.

По-друге, завдаючи удар у Східну Прусію, Павлов змушений був форсувати ряд повноводних річок в їх нижній течії. Для Павлова річки - перешкоди, для Жукова - зручні оборонні рубежі. Крім того, Східна Прусія перерізана безліччю каналів і глибоких канав, які є перешкодою для дій наступальних танків.

По-третє, Східна Прусія зміцнювалася віками. Кожен хутір - це міцні кам'яні будинки з підвалами, кам'яними стайнями, коморами, кожен двір обнесений високою потужною стіною. Все це вигідне оборонцям і не вигідно наступальній стороні. У Східній Прусії безліч фортець і замків. Кенігсберг - одна з найбільш потужних фортець світу, під цим містом-фортецею лежить ще одне місто - підземне. Східна Прусія захищена ланцюгом майже неприступних укріплених районів, які були зведені напередодні Другої світової війни.

Беручи все це до уваги, керівництво гри прийшло до висновку, що: «Розгортання головних сил Червоної Армії на Заході з угрупованням головних сил проти Східної Прусії і на Варшавському напрямку викликає серйозні побоювання в тому, що боротьба на цьому фронті може привести до затяжних боїв». («ВИЖ» 1992 № 2 Стр.22)

Крім усього іншого, Жуков в ході гри мав у своєму підпорядкуванні невиправдано велику кількість німецьких військ, яких у реальному житті там не було. На завершення гри Жуков зібрав для контрудару війська, яких насправді не існувало. Тільки це і врятувало Жукова від повного й ганебного розгрому. В реальній обстановці Павлов скинув би Жукова в Балтійське море.