Та й Жукову не завадило зробити зустрічний крок. Становище зобов'язувало. Він - найбільший полководець ХХ століття, перед ним академік Анфілов - найбільший експерт у питаннях початкового періоду війни. Жукову слід було просто заради інтересу прочитати книжки Анфілова, а, прочитавши, слід було висловити подив: я пам'ятаю тільки одну гру, а ви, шановний, пишете про дві. Один з нас помиляється. Давайте разом шукати істину.
Але істину не шукали. Ні разом, ні окремо. Нестикувань у своїх безсмертних творах вони не помічали, й усунути їх не поспішали.
Та чому ж?
Тому, що розбіжності були тільки в дрібницях, а в головному обидва брехали про оборонну спрямованість гри (або двох ігор). І ні тому, ні іншому, ні цілій ватазі номенклатурних брехунів не було резону вникати в деталі і ворушити подробиці.
І ось пройшли роки й випливли подробиці тих ігор, і обидва, найбільший полководець і видатний дослідник початкового періоду, виявилися в числі, м'яко кажучи, джерел неправдивої інформації.
Але архівним документам, при всій їх пробивний силі, не проламати усталених оцінок і думок. Через сім років після того, як матеріали стратегічних ігор були розсекречені, виступає мій давній опонент, заступник головного редактора «Красной Звезды» полковник Мороз Віталій Іванович. Він звично соромить мене і розповідає здивованим читачам, що в Генеральному штабі РСЧА треба було б на всякий випадок проводити ігри з наступальною спрямованістю, але їх не проводили. Замість цього на стратегічних іграх відпрацьовувалися тільки варіанти відбиття агресії. («Красная Звезда» 13 січня 2000) Таке простимо було писати, коли архіви були недоступні. Але відомості про стратегічні ігри давно з розряду таємних випали, ми давно знаємо, що про оборону на тих іграх ніхто навіть і не заїкався. Відпрацьовувалися тільки питання розтрощення Європи і встановлення кривавої комуністичної диктатури на всьому континенті. Але в «Красной Звезде» про це не знають. І ніхто з читачів «Красной Звезды» не обурюється необізнаністю центрального органу Міністерства оборони Росії.
Прочитавши заяви полковника Мороза, я кинувся писати йому листа. Я хотів пояснити заступнику головного редактора, що він займається промиванням мізків своїх читачів, та й сам є жертвою такого промивання. А потім зрозумів, що тут мало місце не довголітнє промивання мізків, а саме зворотний процес.
Віталій Іванович, спеціально для вас розповідаю про другу стратегічну гру, а ви самі судіть, в які ігри грали наші полководці в січні 1941 року.
З двох ігор перша була вирішальною. «Розбір першої з них здійснено на рівні вищого політичного керівництва країни». (Генерал-майор В. Золотарьов. «Красная Звезда» 27 грудня 1990)
«Вище політичне керівництво країни» - це Сталін. Він уважно стежив за ходом першої гри і переконався в тому, що в Східній Прусії може загрузнути. Тому відразу після першої гри Сталін зробив свій вибір: удар в Європу наносимо не північніше Полісся, а південніше, тобто не з Білорусії та Прибалтики, а з території України й Молдови.
Цікаво як Жуков описує розбір першої гри: «Хід гри доповідав начальник Генерального штабу генерал армії К. А. Мерецков. Коли він навів дані про співвідношення сил сторін і переваги "синіх" на початку гри, особливо в танках і авіації, Й. В. Сталін, будучи роздратований невдачею "червоних", зупинив його, заявивши:
– Не забувайте, що на війні важлива не тільки арифметична більшість, а й мистецтво командирів і військ». («Спогади та роздуми» Стор. 193)
Розповідь Жукова можна розуміти тільки так: Мерецков нібито доповідав Сталіну, що в німців і у грі, і в реальному житті більше танків і літаків. А Сталін нібито на це з досадою відповів: сам знаю, але не це головне, не арифметична більшість, а мистецтво командирів і військ.
Але не міг Мерецков такого казати, як не міг Сталін так відповідати, бо обидва знали, що Червона Армія за кількістю танків, літаків, артилерії перевершує армію Гітлера в кілька разів. І в реальному житті, і у стратегічній грі перевага була на боці Червоної Армії. За умовами гри «сині» («Західні») мали 3512 танків і 3336 літаків, а «червоні» («Східні») - 8811 танків і 5652 літаки. Тому не міг Мерецков доповідати Сталіну про перевагу «синіх» на початку гри. І не був Сталін роздратований невдачею «червоних», бо «червоні» під керівництвом Павлова прорвали фронт «синього» Жукова у двох місцях, оточили велике угруповання військ Жукова в районі Сувалки, і на дванадцятий день операції вели бойові дії на території Східної Прусії на 110 -120 кілометрів західніше державного кордону СРСР.
Читать дальше