Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Преамбула, зачин - по-російськи, ні до чого не зобов'язує. Просто м'ясники з ЦК перед тим, як всадити ніж у горло свині, її лагідно за вушком лоскочуть.

Саме ця традиція була вкладена і в нашу військову науку. Наші вожді абсолютно відкрито говорили, що будемо вести війну тільки на території супротивника: «І на ворожій землі ми ворога розіб'ємо малою кров'ю і потужним ударом». Малася на увазі «Глибока операція», тобто бліцкриг. Але цим одкровенням завжди передувала приказка: якщо ворог нам нав'яже війну. Польовий статут трактував чітко: якщо ворог нападе, Червона Армія перетвориться в найбільш нападальну з усіх армій, що коли-небудь нападали.

Приказка нікого не обманювала. Завжди виходило так, що ворог нападав саме в той момент, коли в нас було все підготовлене до захоплення його країни. В листопаді 1939 року ми зосередили п'ять армій на кордоні з Фінляндією, приготувалися, і тут фіни, як на замовлення, нібито один раз стрельнули з гармати... І тут же наші газети вибухнули тією самою люттю благородною: «Відбити напад Фінляндії!», «Дати відсіч знахабнілим грабіжникам!», «Відповімо потрійним ударом на удар агресорів!», «Знищимо мерзенну банду!». І потім у 1940 році на грудневій нараді вищого командного складу постійно звучала думка: Фінляндія на нас напала, а ми бідні відбивалися. Ця думка була врізана у всю нашу історіографію, ідеологію, літературу. Зразок: збірник оповідань про творця радянських танків «Конструктор бойових машин» Ленінград, Лениздат, 1988. У такій книжці, тим більше - через півстоліття, можна було б обмежитися розповіддю про трудовий подвиг новатора, про сміливі технічні рішення, а про решту помовчати. Але ні: «30 листопада 1939 року Червона Армія приступила до дій у відповідь, почалася радянсько-фінська війна». (Стор. 91)

Підготовка до нападу на Німеччину йшла з дотриманням тих же правил. Наші стратеги, загадково посміхаючись, казали: якщо ворог нав'яже нам війну, ми будемо змушені відбиватися на його території.

Саме так і були складені завдання на стратегічну гру: 15 липня 1941 року Німеччина нападає на Радянський Союз, німецькі війська прорвалися на 70-120 км вглиб радянської території, але до 1 серпня 1941 року були відкинуті на вихідне положення. (РГВА, фонд 37977, опис 5, справа 564, аркуші 32-34) Це такий зачин. Це приказка, яка з самою грою нічого спільного не мала. Як саме «Західні» нападали, як вдалося їх зупинити і вибити з нашої території, - про це в завданні не сказано жодного слова. Це й не важливо. Головне в тому, що напали вони, а ми їх вибили до державного кордону на вихідне положення. Ось саме з цього моменту, тобто з нашого державного кордону й почалася стратегічна гра. З цього моменту розгорнулися «відповідні дії» Червоної Армії у Східній Прусії.

Вторгнення німецької армії на нашу територію і відбиття агресії зовсім не цікавили Сталіна, Жукова та всіх інших. Їх інтерес в іншому: як вести бойові дії з рубежу державного кордону. Ось це й було темою першої гри.

І якщо в преамбулі умов гри записано, що німецькі війська напали і просунулися вперед, то в цьому заслуги Жукова немає. Такі умови. Їх писав не Жуков. Для того, щоб напасти і просунутися на радянську територію Жукову, який грав роль німецького стратега, не треба було ні міркувати, ні приймати рішень. Якби на місце Жукова призначили іншого генія, то все одно діяла б усе та ж преамбула: вороги напали і просунулися на кілька десятків кілометрів углиб нашої країни. Точно так саме й Павлову, який грав роль радянського полководця, не треба було думати, як відбити вторгнення. Про все це було скоромовкою сказано у вступній частині і до справи відношення не мало.

Але навіть якщо і вважати, що в ході стратегічної гри геніальний Жуков просунувся вперед на територію Радянського Союзу, то слід пам'ятати, що його тут же швидко і легко вибили на вихідне положення.

У розповідь Жукова про стратегічну гру вкралися наступні неточності.

Жуков розповідав: «Павлов, який командував Західним військовим округом, грав за нас, командував "червоними", нашим Західним фронтом. На Південно-Західному фронті йому підігравав Штерн». Тут подвійне спотворення. По-перше, Павлов, як і Жуков, спочатку командував однією стороною, потім іншою. По-друге, Штерн Павлову не підігрувати, і в команді Павлова його не було. У першій грі Штерн був у команді Жукова, командував 8-ю німецькою армією, а в другій грі Штерн участі не приймав.

Жуков розповідає: «Взявши реальні вихідні дані і сили противника - німців»... Жуков помилився. За умовами гри німецькі війська керовані Жуковом мали у Східній Прусії 3512 танків і 3336 бойових літаків. Насправді армія Гітлера не мала такої кількості танків і літаків ні в Східній Прусії, ні на всьому радянсько-німецькому фронті від Льодовитого океану до Чорного моря. В ході гри кількість німецьких дивізій у Жукова в Східній Прусії й окупованих областях Польщі було вдвічі більшою тої, що була в німців насправді.