Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Якби матеріали стратегічної гри були просто таємними, то Жукову і Симонову слід було впаяти по 15 років тюремного ув'язнення з позбавленням усіх звань і нагород, з конфіскацією трудових заощаджень, Золотих Зірок і орденів, Ленінської та Сталінських премій, палаців, дач, квартир, катерів і яхт, басейнів, оранжерей, стаєнь і псарень, гаражів з набором машин, картинних галерей, колекцій діамантів та іншого. Однак мова йшла не про таємні відомості, а про цілком таємні. Тому суд повинен був відміряти обом зрадникам, і Жукову, і Симонову, покарання за вищою мірою.

Нашим вождям треба було робити одне з двох: або матеріали стратегічної гри розсекретити і нехай тоді Жуков і Симонов базікають, скільки їм завгодно, або матеріали гри вважати абсолютно таємними, але тоді зрадникам Жукову і Симонову заткнути балакучі роти розстрілом.

Дивовижне у нас правосуддя. На очах усієї країни, на очах уряду і Генерального прокурора зрадники Батьківщини Жуков і Симонов творили злочини, але їх ніхто не зупиняв. Ясна річ, така країна не могла вижити. Вона впала, бо при таких порядках встояти не могла.

Хто ж дозволив Жукову і Симонову видавати державні таємниці Радянського Союзу? І навіщо?

Щоб це зрозуміти, перенесемось у світлі зали Третьяковської галереї й зупинимо свій погляд на картині Василя Перова «Мисливці на привалі». Старий мисливець, витріщивши очі, натхненно бреше. Молодий мисливець, роззявивши рота, ошелешено слухає. Старий чоловік-єгер, єхидно посміхаючись, чухає потилицю.

Розподілимо ролі. Натхненний, м'яко кажучи, оповідач - це Жуков Георгій Костянтинович. Слухач із роззявленим ротом - це Герой Соціалістичної праці, кавалер трьох орденів Леніна та інших державних нагород, лауреат Ленінської і шести Сталінських премій Симонов Константин Михайлович. А ми з вами виберемо собі скромну роль чоловічка в постолах, ми послухаємо захопливу розповідь Жукова, почухаємо потилицю і єхидно посміхнемося: мели Омеляне!

Старому мисливцеві можна було б і не розповідати про те, як він хапав за загривок вовків і ведмедів і кидав у свою сумку. Було б простіше мовчки показати шкури вбитих звірів.

Жукову Георгію Костянтиновичу можна було б не розповідати, витріщивши очі, про те, як він у геніальному осяянні передбачив німецький план «Барбароса». Досить було опублікувати матеріали тієї гри. Така можливість у Жукова була, і була гостра державна необхідність матеріали гри публікувати. У 1956 році відбувся ХХ з'їзд КПРС. До нього ми ще дійдемо. Головні винуватці - Хрущов і Жуков, без них ніякого ХХ з'їзду партії зовсім не було б. Сенс того, що відбувається на тому історичному з'їзді: банда людожерів на своєму зібранні списала загальні гріхи на мертвого пахана. Після ритуальної очисної церемонії людожери з новими силами зайнялася улюбленою справою — людожерством.

На злодійському зібранні під назвою ХХ з'їзд КПРС сталінські кати, залиті по вуха народною кров'ю, запевняли один одного, що вони нічого не знали. Сталінські лизоблюди раптом осміліли, переповнилися почуттям власної гідності та дружно звалили на Сталіна всі свої злочини, звинуватили покійного вождя в усіх гріхах. Ось це і був Жукову момент оприлюднити матеріали стратегічної гри і блиснути величчю: я, великий і геніальний, ще в січні 1941 року передбачив німецький план «Барбароса», а дурний Сталін не послухав моїх наймудріших застережень.

Але чомусь найскромніший наш мисливець тим моментом не скористався і матеріалів стратегічної гри так нікому і не показав.

Давайте ж припустимо, що товариш Жуков передбачив плани Гітлера і в січні 1941 року на стратегічній грі діяв саме так, як через п'ять місяців діяли німецькі війська. Чому ж у цьому випадку не опублікувати матеріали цієї самої гри? У чому заковика? Яку таємницю Жуков ховав? І навіщо матеріали гри ховати, якщо війна давно скінчилася? І чому б нашій пропаганді не оголосити всьому світу: так, ми дурні, ми до війни були абсолютно не готові, і все в нас було не так, як треба, але був у нас великий геній, він усе передбачив,усе розумів, мовляв, і в нас не всі ідіоти. От і ні. Матеріали гри були замкнені грифом абсолютної таємності. Не проламатися допитливим.

Адже це вже не перший випадок, коли найскромніший Жуков Георгій Костянтинович ховає докази власної геніальності.

13 серпня 1961 року зрозуміли всі - Радянський Союз приречений. Всі люди планети раптом побачили абсолютно ясно: Радянський Союз ще стоїть, але він уже помер. Він може ще довго стояти, як мертвий баобаб, але це тільки видимість незламної міці.