Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

13 серпня 1961 року Берлін був розрізаний навпіл бетонною стіною. Призначення стіни: утримати жителів Східної соціалістичної Німеччини від втечі в нормальний світ.

Стіна постійно вдосконалювалась і зміцнювалася, перетворюючись зі стіни в систему непереборних інженерних загороджень з пастками, складною системою сигналізації, з бетонними вогневими точками, наглядовими вежами, протитанковими тетраедрами і їжаками, з хитромудрими автоматами-самострілами, які вбивали втікачів навіть без участі прикордонників.

Але чим більше праці, винахідливості, грошей, бетону і сталі комуністи вкладали в подальший розвиток стіни, тим ясніше ставало: утримати людей у комуністичному суспільстві можна тільки неприступними загородженнями, колючим дротом, собаками, стріляниною в спину. Стіна означала: система, яку побудували комуністи, не приваблює нікого. Вона відштовхує. А це означало кінець Радянського Союзу в осяжній історичній перспективі.

А якщо впаде Радянський Союз, то деякі архіви привідкриються. Жуков мав розуміти: архіви відкриють, його розповіді зіставлять з документами, і люди будуть сміятися над його вигадками.

Чи розумів Жуков?

Якщо Жуков розумів, що його брехня скоро розкриється, але продовжував натхненно брехати, виходить він слабовільний і безвідповідальний тип.

А якщо Жуков брехав у розрахунку на те, що Радянський Союз буде стояти вічно, що архіви так і залишаться закритими, то він недоумкуватий.

У січні 1941 року в Генеральному штабі РСЧА в присутності Сталіна і всього складу Політбюро на картах була розіграна війна між СРСР і Німеччиною. В ході цієї стратегічної гри Жуков, який грав роль німецького полководця, розгромив генерал-полковника Павлова, який грав роль радянського полководця. Минув 51 рік з моменту стратегічної гри і 23 роки після виходу мемуарів Жукова. Крім того епоха змінилася. Комуністів хоч і трошки, але потіснили. Матеріали стратегічної гри розсекречені. І ось розворот в «Известиях» 22 червня 1993. Назва заворожує: В СІЧНІ СОРОК ПЕРШОГО ЧЕРВОНА АРМІЯ НАСТУПАЛА НА КЕНІСБЕРГ. Потім велика стаття У «Військово-історичному журналі» (1993 № 7).

Мова в статтях про ту саму стратегічну гру 1941 року. Виявилося: не відпрацьовували наші стратеги ніяких оборонних планів і над питаннями відбиття можливої німецької агресії не замислювалися. Наші генерали були зайняті зовсім іншими проблемами. Вони думали над тим, як захопити Кенігсберг, Варшаву, Прагу, Бухарест, Краків, Будапешт і ще дещо.

Тут саме час повторити слова генерала армії А. М. Майорова: «Але й тоді всі розуміли, що майбутня гра буде мати не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення». («ВИЖ» 1986. № 12 Стор. 41) Не заради академічного інтересу наші генерали відпрацьовували на картах штурм європейських міст, а тому, що підготовка до вторгнення в Європу перебувала у завершальній фазі.

Нас привчили до думки про те, що Жуков подумки відтворив німецький план «Барбароса» і на стратегічній грі діяв саме так, як через півроку діяли німці. Цей інтелектуальний подвиг - вище досягнення Жукова як стратега. Це блискуча вершина його мудрості. І ось раптом з'ясовується, що не було ніякої вершини. Жуков брехав про сяючу вершину, бо вона була прихована туманом державної таємниці. Але морок розсіявся. Документи розсекречені і перед нами - голий хвалькуватий король. Розповіді Жукова про те, що він передбачав німецькі плани, що діяв так, як потім діяли німці, - це балаканина. Ніяких державних секретів про стратегічну гру Жуков не видавав. Він брехав. А роззяви, такі як Костянтин Симонов, генерал армії Майоров, Маршал Радянського Союзу Куликов, письменник Карпов і багато з ними слухали й повторювали безвідповідальну маршальську балаканину. Жуков - це наш рідний радянський Мюнхгаузен. Найреалістичніший пам'ятник йому має виглядати так: Жуков верхом на ядрі летить над містом Барановичі і розповідає, як громив Павлова, як гнав його на картах до цього самого міста Барановичі. Можна всередині мідної статуї Жукова на ядрі поставити магнітофон, який наводився би в дію вічним двигуном, щоб розповіді Жукова про власну велич гриміли над планетою століттями й тисячоліттями. А постамент пам'ятника - отара наших маршалів, генералів, академіків і придворних письменників. І у всіх - довгі вуха, стоячі і гостренькі на кінцях. Це щоб краще чути розповіді стратегічного генія.