Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Або Жуков боягуз. Він Усе знав, Усе передбачав, але побоявся говорити.

Я схиляюся до першого рішення: хвалько. Бо якщо припустити, що він боягуз, тоді виходить дуже недобре. Виходить, що боягузтво Жукова обернулося для нашого народу десятками мільйонів непотрібних жертв і розпадом країни.

Нарада вищого командного складу Червоної Армії завершилось о 18.00 31 грудня 1940 року. Більша частина генералів, які брали участь у нараді, була таємно й терміново відправлена до місць служби. В Москві залишилися найголовніші.

Ще до завершення наради о 11.00 31 грудня групі у складі 49 вищих командирів були вручені завдання на оперативно-стратегічну гру. Очікував бій на картах між «Східними» і «Західними». За своїм розмахом та важливістю ця гра була найбільшою за всі передвоєнні роки. («ВИЖ» 1986. № 12 Стор. 41)

Війська «Східних», тобто радянські війська, очолював командувач Західного особливого військового округу Герой Радянського Союзу генерал-полковник танкових військ Д. Г. Павлов.

На чолі військ «Західних», тобто німецьких, стояв командувач Київського особливого військового округу Герой Радянського Союзу генерал армії Г. К. Жуков.

У групі Павлова 28 генералів: начальник штабу фронту «Східних», начальник оперативного відділу, заступник начальника штабу з тилу, командувач ВПС фронту з начальником свого штабу, начальник служби військових сполучень, командувачі армій зі своїми начальниками штабів, командувач Балтійського флоту, командири мехкорпусів.

У групі Жукова 21 генерал, приблизно з такими ж функціями. Вони зображували німців.

На вивчення обстановки давалося три години. Потім відбулося заключне засідання наради. Після цього, вже в сам новорічний вечір учасникам гри давалося ще три години на складання директиви відповідно до займаної у грі посади. Після цього всі абсолютно таємні документи в учасників гри були вилучені. На осмислення отриманого завдання відводилося дві ночі, з 31 грудня на 1 січня і з 1 на 2 січня, і один день - 1 січня 1941 року. Але під час осмислення ніяких документів і записів мати на руках не належало.

Гра почалася вранці 2 січня 1941 року в Генеральному штабі РСЧА. Розігрувався сценарій майбутньої війни.

Керівник гри - Народний комісар оборони СРСР Герой Радянського Союзу Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко. У керівництві гри 12 вищих воєначальників РСЧА, включаючи чотирьох Маршалів Радянського Союзу.

Спостерігачі: Сталін Йосип Віссаріонович і весь склад Політбюро.

На величезних картах розгорнулася колосальна битва. Поки що на картах зіткнулись дві найбільш потужні армії нашої планети. Кілька днів і ночей без сну й відпочинку штаби двох протиборчих сторін оцінювали обстановку, приймали рішення, віддавали накази і розпорядження. Поки що на папері в бій вводилися тисячі танків, літаків, десятки тисяч гармат і мінометів, мільйонні маси військ, з тилових районів перекидалися сотні тисяч тон боєприпасів, пального, інженерного, медичного та іншого майна, у прорив ішли дивізії, корпуси й цілі армії.

Цю гру Жуков описав у своїх мемуарах: «Гра рясніла драматичними моментами для східної сторони. Вони виявилися багато в чому схожими з тими, які виникли після 22 червня 1941 року, коли на Радянський Союз напала фашистська Німеччина...»(Спогади та роздуми. Стор. 193) Про цю гру Жуков розповідав багато разів. Ось один із варіантів його розповіді. Записав і опублікував письменник Костянтин Симонов. Жуков розповів наступне: «У цій грі я командував "синіми", грав за німців. А Павлов, який командував Західним військовим округом, грав за нас, командував "червоними", нашим Західним фронтом. На Південно-Західному фронті йому підігравав Штерн.

Взявши реальні вихідні дані й сили противника - німців, я, командуючи «синіми», розвинув операцію саме на тих напрямках, на яких потім розвивали їх німці. Завдавав свої головні удари там, де вони їх потім наносили. Угруповання склалися так, як вони потім склалися під час війни. Конфігурація наших кордонів, місцевість, обстановка - все підказувало мені саме такі рішення, які вони потім підказали німцям. Гра тривала близько восьми діб. Керівництво грою штучно уповільнювало темп просування «синіх», притримувало його. Але «сині» на восьму добу просунулися до району Барановичів, причому, повторюю, при штучно уповільненому темпі просування».