Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Радянський наступ в Європу готувався не корпусами, не арміями і навіть не фронтами. Народний комісар оборони Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко в заключному слові закликав присутніх мати на увазі «можливість одночасного проведення на театрі війни двох, а то і трьох наступальних операцій різних фронтів з наміром стратегічно, як можна ширше, потрясти всю обороноздатність противника». («Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940». Стр.350)

А оборона на головних напрямках не передбачалася навіть теоретично. Тільки на другорядних.

На нараді була підтверджена думку, яка панувала в Червоній Армії з моменту її створення: головне - наступати цілими арміями, фронтами і групами фронтів, але на окремих напрямках іноді будуть переходити до оборони полк або дивізія. Ну, можливо, - корпус. Договорилися до того, що до оборони може перейти навіть ціла польова армія...

У червні 1941 року на Європейській території СРСР у складі п'яти фронтів та Групи резервних армій знаходилося 26 польових армій. Ситуація, коли дві армії поруч можуть перейти до оборони на одному напрямку плечем до плеча, вважалася абсолютно неймовірною і навіть теоретично не розглядалася.

Про це говорив і Жуков у своїх мемуарах: «Генерал армії І. В. Тюленєв підготував основну доповідь "Характер сучасної оборонної операції". Згідно з завданням, він не виходив за рамки армійської оборони і не розкривав специфіку сучасної стратегічної оборони». (Спогади та роздуми. Стор. 190)

І ось наш великий стратег Жуков на такий стан речей не реагував ніяк. Ні в 1940 році, ні чверть століття по тому. «Згідно з завданням» стратегічна оборона не готувалася і навіть теоретично не розглядалася. Раз завдання ніхто не поставив, виходить Жуков нічого в цьому напрямку робити не буде. Підхід чисто солдафонський: робимо те, що наказують. Те, що не наказують, то не робимо. Ініціативу проявити - не в характері нашого героя. Міг би Жуков ініціативу відкрито і не проявляти, а просто натякнути Сталіну про стратегічну оборону. Або, на крайній випадок, якщо Жуков боявся сам піднімати це питання, він міг наказати комусь із підлеглих ненароком про оборону держави заїкнутися...

Але не заїкнувся ніхто.

Висновок у мене ось який: у червні 1940 року, їдучи до Києва, Жуков плакав не тому, що передчував великі біди. Причина інша. Після розгрому 6-ої японської армії на Халхін-Голі він розраховував отримати високу посаду в Москві, а його до Києва відправляють. Як не заплакати? Ось пояснення його горю.

Якщо ж повірити поясненню, яке дав сам Жуков, тоді картина виходить куди більш мерзенною. Давайте на мить повіримо Жукову. У червні 1940 року він «остаточно зміцнився в думці, що війна близька, вона невідворотна». Він їхав до Києва «з відчуттям близької трагедії». Він плакав від того, що розумів неминучість війни і знав про неготовність країни до оборони. І ось у грудні 1940 року, коли Сталін надав можливість говорити, Жуков ні словом не обмовився про необхідність стратегічної оборони.

Я міг би застосувати всякі епітети, але утримаюся. Ви вже самі рішення виносите, виходячи з таких фактів:

Жуков заявляє, що знав про майбутню трагедію, але нікого про це не попередив. Він знав, що напад Німеччини обернеться загибеллю десятків мільйонів громадян країни, яка довірила йому свою безпеку. Розуміючи це, він гірко поплакав і... заспокоївся. Жуков знав, що в результаті нападу Німеччини Радянський Союз буде розорений і відкинутий у Третій світ, але з боягузтва, з кар'єрних чи ще якихось міркувань він не згадував про стратегічну оборону, коли була надана можливість про неї говорити. Жуков хвалився після війни, що все зрозумів ще в червні 1940 року: «з тієї пори моє особисте життя було підпорядковане майбутній війні, хоча на землі нашій ще був мир». Але Жуков не готував стратегічної оборони, він навіть боявся про неї згадувати на нараді в січні 1941 року. Своє боягузтво він виправдовує тим, що ні йому, ні іншим генералам таке завдання не ставили.

Хоробрість солдата в тому, щоб іти на ворожі багнети. Хоробрість генерала в тому, щоб мати свою думку і відстоювати її перед ким завгодно. Солдат іде на смерть. Але й генерал зобов'язаний виявляти солдатську мужність: убийте, але я залишуся на своєму - нам потрібно готуватися до оборони країни!

Вибирайте одне з двох.

Або Жуков не стратег, а хвалько. Він нічого не знав і нічого не передбачав. Усі свої передбачення він придумав після війни.