Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Давайте ж видамо крик подиву. Або кілька криків, бо причин для подиву багато.

Захисники жуковської геніальності можуть знайти безліч невідкладних і термінових справ, якими по саме горло був завантажений командувач військ Київського особливого військового округу. Однак, що б апологети не придумали, ми залишимося при своїй думці: не могло бути нічого більш важливого, ніж виступ на цій нараді. Погодимося: Київський особливий військовий округ могутній і важливий. Не будемо сперечатися: у командувача багато справ. Однак, попереду була нарада найвищого рівня, на якій повинно було обговорюватися найважливіше питання: як уберегти країну від розгрому і загибелі. Що могло бути важливішим? Проблеми Київського особливого військового округу тьмяніють у світлі важливості майбутньої події. Жукову дали можливість піднятися над рутиною одного округу й окинути поглядом стратегічні далі. Справами округу на короткий час могли б займатись заступники Жукова. На чолі округу стоїть військова рада, яка допомагає командувачу приймати рішення. Військова рада здатна керувати округом за відсутності командувача. Є у Жукова начальник штабу, є перший заступник і просто заступники, є начальник артилерії, командувач ВПС, начальник розвідки і ще ціла ватага генералів. Нехай вони займаються Київським округом, а сам великий стратег нехай зовсім небагато часу віддасть роздумам про майбутню війну і безпеку країни. Радянський Союз для Жукова повинен бути понад усе. Чи не так?

Якби Сталін і члени Політбюро вважали, що доповідь може підготувати якийсь полковник, то йому б і доручили скласти трактат і його зачитати. Але в Москві вважали, що цією справою надзвичайної важливості повинен займатися стратег першого рангу. Жукова через непорозуміння тоді вважали стратегом, тому з Москви прийшов наказ саме Жукову особисто готувати доповідь. Цей наказ ніби відсував на другий план справи Київського округу, тимчасово звільняв Жукова від відповідальності за округ і вимагав займатися справою державного значення. Та й Жуков поставлений командувати округом не для того, щоб усі проблеми вирішувати самому, а для того, щоб підібрати добрих помічників та заступників і змусити їх працювати. У доброго командувача все працює як налагоджений механізм, а сам він занурений в думку. Якби Жуков був добрим командувачем, то його відсутність на час підготовки доповіді не повинна бути помічена ніким. Командувач повинен поставити роботу в окрузі так, щоб усі його підлеглі діяли злагоджено й чітко незалежно від того, присутній шеф на командному пункті чи відсутній, сидить у кабінеті чи не сидить. Якби Жуков поставив управління округом правильно, то йому б вистачило часу займатися безпекою країни.

Але в Жукова все навпаки. Сам він займається справами Київського округу, і десятки генералів з його оточення зайняті тим же. А про майбутню війну і безпеку країни за Жукова думає полковник.

Так, полковник Баграмян, який написав доповідь замість Жукова, потім піднявся на великі висоти. Але в тому-то й річ, що Жуков цього зльоту не чекав і не передбачав, Жуков змусив думати замість себе явно маловідому людину, яка в той момент ніде нічим себе не проявила. Ось ставлення Жукова до безпеки країни.

Захисники Жукова стверджують, що великий полководець був страшенно зайнятий, що в нього просто не було часу думати про майбутню війну. Погодимося. Але якщо про майбутню війну не думати, тоді вся інша кипуча діяльність стратега - недолуга суєта.

Згадаймо, як після війни Жуков пояснював свій плач при від'їзді до Києва. Ще раз повторюю його слова: «З відчуттям близької трагедії я дивився на безтурботно проводжаючих мене рідних і товаришів, на Москву, на радісні обличчя москвичів і думав: що ж буде з нами? Багато це не розуміли...»Отже, вони дурненькі за рік до війни не відчували її наближення і нічого не розуміли, а геніальний Жуков усе передбачив і все розумів. І ось йому, всевидючому, випала унікальна можливість за півроку до війни висловити те, що наболіло, прямо Сталіну в очі в присутності всього складу Політбюро і вищого командного складу Червоної Армії. От би Жуков і розповів Сталіну, Молотову, Кагановичу, Маленкову та іншим, що трагедія насувається! Але про своє геніальне передбачення про насування лиха Жуков розповів довірливим слухачам після війни, а тоді, перед війною, зі Сталіном, членами Політбюро і всім вищим керівним складом Червоної Армії своїми тривожними передчуттями чомусь ділитися не став.