Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Перший правильний шлях - наносити удар в Бессарабію і йти далі до нафтових промислів Плоєшті. Гітлер переможно трощив Францію та британські війська на континенті. Проти Франції та Британії Гітлер кинув весь флот, всю авіацію, всі танки, всю важку артилерію. Там воювали всі кращі генерали Німеччини. А в своєму тилу, на кордонах Радянського Союзу, Гітлер залишив всього десять слабких піхотних дивізій, тут не було жодного танка, жодного літака, жодної тяжкої гармати. Найголовніше - всі ці десять дивізій - у Польщі та Словаччині. В Румунії не було ніяких німецьких військ. Перекинути їх туди не було ніякої можливості. Трьох тисяч радянських танків і двох тисяч літаків цілком вистачало, щоб дійти до нафтових родовищ і влаштувати пожежу. Це було б кінцем Німеччини. Якби Південний фронт Жукова в червні 1940 року завдав удар у Румунію, то Друга світова війна завершилася б у тому ж 1940 році перемогою Радянського Союзу та встановленням комуністичного режиму на всьому європейському континенті. Під контроль Сталіна при такому розкладі відходили гігантські колоніальні імперії Франції, Бельгії та Голландії.

Другий шлях був більш ризикованим, але обіцяв ще більший виграш. У червні 1940 року слід було просто нічого не робити. Треба було чекати. Чекати залишилося зовсім недовго. Після розгрому Франції Гітлер мав наносити удар по Британії. Ризик для Сталіна полягав у тому, що після розгрому Франції Британія і Німеччини могли укласти мир. В цьому випадку Сталін залишався один на один з Німеччиною. Однак якби Гітлер, як він і планував, висадив свої війська у Британії, тоді завдання «визволення» Європи гранично спрощувалося: Жуков завдає удару по нафтових промислам Румунії, після цього Червона Армія починає свої «визвольні походи» до Європи, а кращих німецьких військ на континенті немає, вони у Британії, і повернути їх звідти неможливо.

А третій шлях був згубним. У червні 1940 року Південний фронт Жукова захопив Бесарабію, Північну Буковину і зупинився на половині шляху до нафтових промислів Плоєшті.

Гітлер у 1942 році казав, що він зумів змусити Сталіна задовольнитись у 1940 році однією лише Бесарабією. Це - не так. По-перше, Сталін не ставив завдання Жукову розтрощити Румунію влітку 1940 року. По-друге, в Гітлера у 1940 році в розпал битви за Францію не було ніяких засобів вплинути на Сталіна.

Якби Сталін наказав розгромити Румунію влітку 1940 року, то зупинити Південний фронт Жукова не зміг би ніхто. Ось це Жуков, якби був він стратегом, і повинен був підказати Сталіну.

Часто задають питання: чи не занадто велике значення я надаю фактору румунської нафти? Адже німці освоїли виробництво синтетичного бензину.

Таке виробництво дійсно було налагоджене. Але проблема з пальним так і залишилася невирішеною. Перш за все, потрібно пам'ятати, що синтетичне пальне ні в якій мірі не може зрівнятися за якістю з пальним із нафти. Використання синтетичного пального різко знижує тактико-технічні характеристики бойової техніки, перш за все літаків, танків, кораблів. Ваші конструктори можуть створити чудовий літак, технологічна культура ваших заводів може бути найвищою у світі, ваші інженери та робітники можуть вкласти в будівництво літака весь свій талант і старанність, але через погане пальне літак все одно буде тихохідним, слабосильним, незграбним.

Додатково до всього, синтетичне пальне ще й дороге. У випадку з деревиною проблем майже не було. Якщо не вистачало деревини, замість неї в гітлерівській Німеччині використовувалося картоплиння. Бадилля хоч якістю і нижче за деревину, зате дешеве. А виробництво синтетичного пального обходиться в 7-12 разів дорожче за виробництво пального з нафти. На використання синтетичного бензину Гітлер зважився не від хорошого життя. Бажаючих повторити досвід Гітлера важко знайти. Судити про якість і вартість синтетичного пального дозволяє такий факт. У другій половині ХХ століття світ не раз стрясали нафтові кризи. Хімічна промисловість усього світу на початку третього тисячоліття куди як потужніша, ніж хімічна промисловість Німеччини в 1941 році. Однак чомусь ніхто не поспішає виробляти синтетичне пальне.

Тепер про кількість.

Мінімальна потреба Німеччини в нафті на 1941 рік визначалась у 20 мільйонів тонн. (Я. Т. Эйдус. Жидкое топливо в войне. Москва. Академиздат. 1943. Стр. 74-75)

Не забудемо, що в Гітлера були союзники, в яких були армії, флоти і повітряні сили. Але в них теж не було нафти. Їх теж треба було забезпечувати німецьким пальним.