Через 35 років після російсько-японської війни, тобто в межах життя одного покоління, склалася така сама ситуація, але тепер не в районі Жовтого моря, а на Балтиці. Навмисно чи з недомислу радянські стратеги своїми діями в районі Балтійського моря загрожували самому існуванню Німеччини. Раз так, слід було очікувати раптового удару з боку Німеччини, причому - в будь-який момент.
З січня 1941 року Жуков - начальник Генерального штабу. Тепер він - не сторонній спостерігач-професіонал, але очільник усіх стратегів. Найголовніше у військовій справі - вміння подивитися на ситуацію очима противника. Жуков мав оцінити: як почуваються в Берліні, знаючи, що єдину тоненьку ниточку, яка пов'язує далекі шведські порти з металургійною базою Німеччини, радянський флот може в будь-яку хвилину перерізати?
* * *
Жуков, якби він був стратегом, мав ясно бачити ситуацію, що склалася. Але Жуков за обстановкою біля радянських кордонів або не стежив, або її не розумів, або побоявся висловити свою думку.
Якщо б не вдалося під час вторгнення росіян у Румунію змусити їх обмежитися однією лише Бесарабією і вони забрали тоді собі румунські нафтові родовища, то найпізніше цієї весни вони б задушили нас.
А. Гітлер. 18 травня 1942 року.( Г. Пікер. Застільні розмови Гітлера. Смоленськ. Русич. 1993. Стор.303)
Уявіть, що ми з вами зайняті якимсь бізнесом: торгуємо, наприклад, нафтою, лісом, золотом, алмазами, іноді промишляємо грабежем, шантажем, замовними вбивствами. І є у нас конкурент. З конкурентом ми обмінюємося люб'язностями, посилаємо теплі поздоровлення в день його народження, з представниками конкурента п'ємо шампанське. Але до життєвих ресурсів нашого конкурента ми послідовно й наполегливо підбираємося, руки тягнемо до його горла... Якщо ми так чинимо, то треба бути готовим до того, що одного разу в лазню, в якій ми паримося, увірвуться добрі молодці з автоматами і патронів не пошкодують...
Саме так дружив Сталін з Гітлером. Були взаємні люб'язності. Були привітання до дня народження. Були клятви вірності. І пив товариш Сталін шампанське з паном Рібентропом, а Молотов - з Гітлером. Але до життєвих ресурсів Німеччини Сталін підбирався дуже нахабно. Жуков, якби він був стратегом, повинен був попередити Сталіна про небезпеку раптових і нищівних дій Німеччини у відповідь.
Але Жуков мовчав, коли Сталін нарощував міць Балтійського флоту, коли «звільняв» Фінляндію, Естонію, Литву, Латвію. Цього було мало, і Сталін вирішив підібратися ближче не тільки до лісу, нікелю й руди, але ще й до нафти. І доручив це Жукову...
У квітні 1940 року Жуков прибув з Монголії до Москви і два місяці перебував у розпорядженні наркома оборони. В цей час Жуков не мав ніякої посади, але з цього зовсім не випливає, що він нічого не робив. Як раз навпаки. Це були місяці напруженої роботи. У ці місяці Жуков мав як мінімум чотири тривалі зустрічі зі Сталіном. Потрібно пам'ятати, що Сталін просто так ні з ким не няньчився тривалими зустрічами.
Перед проведенням будь грандіозної операції на самих верхах йде прихована, невидима з боку робота. Два місяці роботи Жукова в Москві, - це нульовий цикл підготовки до війни за Бесарабію. Треба Бесарабію відбити в Румунії точно так, як Гітлер відбив Судети в Чехословаччини. Якщо Румунія відмовиться Бесарабію повернути, слід було Румунію розтрощити.
У квітні і травні 1940 року про підготовку війни за Бесарабію знали тільки у стінах сталінського кабінету й Генерального штабу. У штаби Київського особливого військового та Одеського військового округів з Генерального штабу надходили короткі розпорядження про те, що треба робити, без вказівок, навіщо.
4 червня 1940 року Жуков отримав звання генерала армії. У той час - п'ять зірок.
7 червня наказом НКО № 2469 генерал армії Жуков був призначений командувачем військами Київського особливого військового округу.
8 червня генерал армії Жуков сідає в поїзд на Київському вокзалі Москви... і плаче. Проводжаючих було достатньо. Жуковський плач бачили, і багато хто потім допитувалися про причину сліз. Тут треба зауважити, що біографи Жукова надають зовсім недостатньо уваги цій рисі характеру видатного полководця - його неймовірною плаксивості. У важкі моменти Жуков полегшував душу плачем. І ось загадка психологам: з одного боку - найкривавіший полководець світової історії, з іншого - заплакана дівуля. Як зіставити гіркі сльози Жукова з феноменальною нахрапистістю і нелюдською жорстокістю? За рівнем садизму і звірства Жуков перевершував навіть Тухачевського. Як пов'язати образ плаксивого слинявця з легендами про нібито твердий характер Жукова?
Читать дальше