Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Через 35 років після російсько-японської війни, тобто в межах життя одного покоління, склалася така сама ситуація, але тепер не в районі Жовтого моря, а на Балтиці. Навмисно чи з недомислу радянські стратеги своїми діями в районі Балтійського моря загрожували самому існуванню Німеччини. Раз так, слід було очікувати раптового удару з боку Німеччини, причому - в будь-який момент.

З січня 1941 року Жуков - начальник Генерального штабу. Тепер він - не сторонній спостерігач-професіонал, але очільник усіх стратегів. Найголовніше у військовій справі - вміння подивитися на ситуацію очима противника. Жуков мав оцінити: як почуваються в Берліні, знаючи, що єдину тоненьку ниточку, яка пов'язує далекі шведські порти з металургійною базою Німеччини, радянський флот може в будь-яку хвилину перерізати?

Жуков, якби він був стратегом, мав ясно бачити ситуацію, що склалася. Але Жуков за обстановкою біля радянських кордонів або не стежив, або її не розумів, або побоявся висловити свою думку.

Уявіть, що ми з вами зайняті якимсь бізнесом: торгуємо, наприклад, нафтою, лісом, золотом, алмазами, іноді промишляємо грабежем, шантажем, замовними вбивствами. І є у нас конкурент. З конкурентом ми обмінюємося люб'язностями, посилаємо теплі поздоровлення в день його народження, з представниками конкурента п'ємо шампанське. Але до життєвих ресурсів нашого конкурента ми послідовно й наполегливо підбираємося, руки тягнемо до його горла... Якщо ми так чинимо, то треба бути готовим до того, що одного разу в лазню, в якій ми паримося, увірвуться добрі молодці з автоматами і патронів не пошкодують...

Саме так дружив Сталін з Гітлером. Були взаємні люб'язності. Були привітання до дня народження. Були клятви вірності. І пив товариш Сталін шампанське з паном Рібентропом, а Молотов - з Гітлером. Але до життєвих ресурсів Німеччини Сталін підбирався дуже нахабно. Жуков, якби він був стратегом, повинен був попередити Сталіна про небезпеку раптових і нищівних дій Німеччини у відповідь.

Але Жуков мовчав, коли Сталін нарощував міць Балтійського флоту, коли «звільняв» Фінляндію, Естонію, Литву, Латвію. Цього було мало, і Сталін вирішив підібратися ближче не тільки до лісу, нікелю й руди, але ще й до нафти. І доручив це Жукову...

У квітні 1940 року Жуков прибув з Монголії до Москви і два місяці перебував у розпорядженні наркома оборони. В цей час Жуков не мав ніякої посади, але з цього зовсім не випливає, що він нічого не робив. Як раз навпаки. Це були місяці напруженої роботи. У ці місяці Жуков мав як мінімум чотири тривалі зустрічі зі Сталіном. Потрібно пам'ятати, що Сталін просто так ні з ким не няньчився тривалими зустрічами.

Перед проведенням будь грандіозної операції на самих верхах йде прихована, невидима з боку робота. Два місяці роботи Жукова в Москві, - це нульовий цикл підготовки до війни за Бесарабію. Треба Бесарабію відбити в Румунії точно так, як Гітлер відбив Судети в Чехословаччини. Якщо Румунія відмовиться Бесарабію повернути, слід було Румунію розтрощити.

У квітні і травні 1940 року про підготовку війни за Бесарабію знали тільки у стінах сталінського кабінету й Генерального штабу. У штаби Київського особливого військового та Одеського військового округів з Генерального штабу надходили короткі розпорядження про те, що треба робити, без вказівок, навіщо.

4 червня 1940 року Жуков отримав звання генерала армії. У той час - п'ять зірок.

7 червня наказом НКО № 2469 генерал армії Жуков був призначений командувачем військами Київського особливого військового округу.

8 червня генерал армії Жуков сідає в поїзд на Київському вокзалі Москви... і плаче. Проводжаючих було достатньо. Жуковський плач бачили, і багато хто потім допитувалися про причину сліз. Тут треба зауважити, що біографи Жукова надають зовсім недостатньо уваги цій рисі характеру видатного полководця - його неймовірною плаксивості. У важкі моменти Жуков полегшував душу плачем. І ось загадка психологам: з одного боку - найкривавіший полководець світової історії, з іншого - заплакана дівуля. Як зіставити гіркі сльози Жукова з феноменальною нахрапистістю і нелюдською жорстокістю? За рівнем садизму і звірства Жуков перевершував навіть Тухачевського. Як пов'язати образ плаксивого слинявця з легендами про нібито твердий характер Жукова?