Різун Богданович - Тінь перемоги (Тінь перемоги-1)

Виробництво синтетичного пального в Німеччині в 1941 році - 4,1 мільйона тон, тобто одна п'ята від самого крайнього мінімуму. Якщо згадати союзників, з якими треба було ділитися, тоді частка синтетичного пального в загальному балансі 1941 року зовсім незначна.

Крім синтетичного пального справжня нафта надходила до Німеччини з Австрії, Чехословаччини, Франції, Угорщини та Польщі. Всього за 1941 рік - 1,3 мільйона тон.

Разом за 1941 рік Німеччина виробила синтетичного пального й отримала цієї нафти з окупованих нею країн - 5,4 мільйона тон.

Якби не було нафти Румунії, то при такій кількості пального армії, авіації, флоту, транспорту і промисловості Німеччини довелося б працювати і воювати три місяці на рік, а дев'ять місяців у повному заціпенінні чекати наступного року.

Гітлер вважав, що якби Червона Армія розтрощила Румунію в 1940 або 1941 році, то без румунської нафти Німеччина могла протриматися до весни 1942 року. Цей оптимізм не витримує перевірки арифметикою. Без румунської нафти потреби економіки і збройних сил Німеччини задовольнялися лише на чверть дуже поганим і дуже дорогим пальним. Захоплення Румунії Червоною Армією в 1940 або 1941 роках обертався катастрофою для Німеччини протягом двох-трьох місяців.

Скільки ж нафти йшло з Румунії? У 1941 році — 5 мільйонів тон.

Цього було абсолютно недостатньо. Але без цього жити і воювати було неможливо. Отримуючи нафту Румунії, Німеччина балансувала на дроті, абияк обходилася кількістю, удвічі меншою за мінімальні потреби.

В ході всієї війни проблема з нафтою в Німеччині так і не була вирішена. 6 червня 1942 року ОКВ ситуацію, що склалася оцінювало так: «Постачання пально-мастильними матеріалами в поточному році буде одним зі слабких місць нашого військового потенціалу. Брак пально-мастильних матеріалів усіх видів настільки великий, що буде утруднена свобода операцій усіх трьох видів збройних сил, і це в такій же мірі негативно позначиться на військовій промисловості... Невеликого поліпшення можна очікувати до кінця року, коли будуть запущені у виробництво нові заводи синтетичного пального, що, однак, не принесе з собою рішучого поліпшення в постачанні ПММ». (Мюллер-Гіллебранд. Том 3. Стор. 67)

Чим далі йшла війна, тим гіршим ставало постачання. До кінця війни Німеччина першою у світі почала серійне виробництво реактивних літаків. Винищувач Ме-262 перевершував усі літаки світу за швидкістю і озброєнням. Їх було вироблено 1433. Але не вистачило гасу. А без гасу кращий у світі винищувач літати не міг. З майже півтори тисячі побудованих літаків цього типу в боях брало участь трохи більше двохсот. Решта так і залишилися на землі.

До «визвольного походу» Жукова в Бессарабію Румунія була країною нейтральною. Поставки нафти з Румунії до Німеччини не були нічим гарантовані.

І тут Гітлеру допоміг Жуков. Своїм «визвольним походом» він штовхнув Румунію в обійми Гітлера. У жовтні 1940 року влада над румунською нафтою була фактично захоплена Німеччиною. До цього нафта Румунії була ні радянською, ні німецькою. Тепер вона знайшла берлінського господаря.

Давайте ж подивимося правді в її нахабні очі: Жуков не був військовим мислителем. Він не вмів і не намагався дивитися на карту поглядом противника. Жуков був виконавцем. Сталін зробив фатальну помилку, а Жуков був не здатний її побачити і Сталіну на неї вказати. Здоровий глузд каже: вовка можна гнати в кут, але тільки для того, щоб там негайно його пристрелити. Якщо ж ми загнали вовка в кут, але не вбиваємо, він може кинутися. Стрибок вовка раптовий і страшний. Прямо в обличчя.

Саме це сталось у 1941 році. Уже в 1939 році Гітлер потрапив у стратегічний глухий кут, з якого не було виходу. В 1940 році Сталін заніс над Гітлером сокири з двох боків: на півночі - над залізною рудою, лісом і нікелем, на півдні - над нафтою. Сталін зволікав, вичікував, коли Гітлер кинеться на Британію. Але в 1941 році Британія не була небезпечною Гітлеру. Небезпека виходила від Сталіна. Гітлеру не залишалося виходу. І він кинувся на Сталіна. 21 червня 1941 року Гітлер написав лист Мусоліні: «Росія намагається зруйнувати румунські нафтові джерела... Завдання наших армій полягає в тому, щоб якомога швидше усунути цю загрозу».

Ось у чому причина нападу. Аж ніяк не боротьба за життєвий простір.

Жуков не зрозумів стратегічної ситуації 1940 року і Сталіна про небезпеку не попередив. Скажу більше: Жуков і потім до кінця життя так і не зрозумів, який прорахунок зробив, зосередивши на кордоні з Румунією свій Південний фронт. Ви можете сміятись, але в мемуарах Жукова немає ні слова про те, як створювався Південний фронт, які мав сили і завдання, як вдалось уникнути війни з Румунією в 1940 році і до чого це привело. Жуков пише про трудові подвиги робітників і селян Радянського Союзу. Він розповідає (стор. 197) про виконання першого і другого п'ятирічних планів, про грандіозні задуми на третю п'ятирічку. На наступній сторінці Жуков оповідає про капіталовкладення в промисловість. Ще через сторінку - про вартість державних матеріальних резервів, про організацію керівництва промисловістю, про зміцнення дисципліни на підприємствах, про соціалістичне змагання, про мудру політику Комуністичної партії. Все це сумлінно переписано з журналу «Блокнот агітатора». У книжці Жукова ви знайдете все що завгодно, аж до опису переговорів військових місій СРСР, Великобританії та Франції, до яких Жуков не мав взагалі жодного стосунку. Але ми не знайдемо ні слова про Південний фронт, яким командував Жуков.