Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але противник не був виснажений і знекровлений у попередніх боях, не був позбавлений можливості наступати. Така спроба не робилась і першими директивами Верховного командування не передбачалася. Червону Армію кинули не в контрнаступ, попередньо вимотавши противника обороною, а в звичайний наступ, яий вилився в неорганізовані зустрічні битви.

Але знову в Жукова натовп захисників. Придумали вони ось який фінт: не готували ми удар по Німеччині! За жуковським задумом, противника слід було швиденько зупинити, викинути з нашої території і тут же перейти в рішучий наступ на ворожій землі! Ось сольний виступ на цю тему маршала бронетанкових військ О. Лосика: «Так, у той час дійсно панували неправильні уявлення про характер оборонних операцій у початковому періоді війни. Ці операції бачилися короткочасними, всього лише попередніми до рішучого наступу. Але тільки людина, здатна на грубі перетримки, домисли і фальсифікації, може видавати такого роду стратегічні помилки за підготовку попереджувальних превентивних ударів» («Красная звезда», 21 листопада 2000 р.).

Для нетямких: це камінчики в мій город.

Доводиться відповідати.

Товаришу маршале бронетанкових військ, де ж вони - короткочасні оборонні операції? Якщо Жуков їх задумував, чому ж не віддав наказ на їх проведення? Чому ж - з місця в галоп? Чому військам із самого початку він віддавав накази на наступ, на захоплення міст на чужій території? Про захоплення Сувалок і Любліна стратег розпорядився, і про варшавський і краківський напрямки теж, а про оборону Бреста, Гродно, Мінська, Кобрина, Слоніма, Львова, Вільнюса, Лієпаї - ні слова, ні натяку.

І мені говорять, що повноважень йому не вистачило.

Виходить, на захоплення чужих міст повноваження були, а на захист рідної землі - не було.

Про мемуари Жукова складено не менше легенд, ніж про нього самого. Легенди були вигадані як самим товаришем Жуковом, так і іншими товаришами.

Основний мотив легенд: «Спогади та роздуми» - це не просто найкраща книжка про війну, це унікальне творіння, яке своїм блиском не тільки затемнює всі інші книжки, але й замінює їх. Прочитавши «Спогади та роздуми», все інше можна не читати. Тут вже міститься все!

У цих заявах дзвенить все та ж ідея: великий геній стратегії був не тільки єдиним рятівником Батьківщини, але й до того ж він один зумів розповісти правду про війну. Ось декілька зразків для прикладу.

А. Іващенко: «Лише з виходом мемуарів Г. Жукова, хоча і дуже профільтрованих, почала прояснюватися деяка правда про початковий період війни» («Вечерняя Москва», 6 травня 1995 р.). Сенс сказаного: ох, якби великому полководцю не заважали писати, якби не фільтрували мемуари, так ми б взагалі всю правду дізналися!

В. Морозов: «Книжці Жукова судилося стати на довгий час єдиним джерелом, в якому є повна, неприкрашена правда про Велику Вітчизняну війну» («Красная звезда», 15 січня 1994 р.).

Сам Жуков стояв на тих же позиціях: крім нього, великого, ніхто правду не казав і ніколи не розповість. Сергій Марков, останній начальник охорони Жукова, повідомляє: "Після жовтневого пленуму, будь він тричі проклятий, Жуков попросив у керівництва тримісячну відпустку... Якось на прогулянці він мені сказав: «Пригадую, Сергію Петровичу, ще за часів Бедова існував список моїх поїздок на фронт: де й коли я перебував. Знайдіть мені цей список, займуся від нічого робити паперовою роботою. Хочу згадати, якою була війна для нашої армії й народу. Можливо, після моєї смерті який-небудь архіваріус прочитає і дізнається правду про війну» («Красная звезда», 30 листопада 1996 р.).

Ситуація: в повній темряві й невігластві перебуває прийдешній архіваріус, і немає в книжково-газетній пустелі джерел, з яких міг би він, нещасний, черпнути цілющої правди, але ось потрапить йому одного разу запилений рукопис стратега, і тут же проясняться безмежні далі та засяє горизонт світлом істини і знання.

А вже як важко було генію стратегії цю правду про війну пробивати!

Генерал армії М.А. Гарєєв: «Насилу Георгію Костянтиновичу вдалося видати свою знамениту і найбільш правдиву книжку про війну "Спогади та роздуми"» («Красная звезда», 28 квітня, 2000 р.). «Насилу, долаючи всілякі бюрократичні рогатки, йому вдалося написати свою знамениту тепер книжку "Спогади та роздуми". На шляху його творчості чинилися всілякі перешкоди, його статті майже не публікувалися» («Красная звезда», 18 лютого 1998 р.).