Різун Богданович - Беру свої слова назад

Питається, а чому Жуков Георгій Костянтинович так не вчинив? Тягнув би час, а потім і помер би. Все, що після смерті, - не його. Мертві сорому не мають.

Але Жуков чомусь не наслідував приклад бойових товаришів, натомість він догідливо вписував у свої мемуари все, що йому диктували в ідеологічному відділі ЦК, все, що вимагала Комуністична партія. А вимагала вона тільки одне: побільше бруду та вигадок про неготовність до війни.

Будь-кого, хто читає жуковський мемуар, збиває з ніг та полум'яна любов, з якою непохитний полководець цілує в корму Генерального секретаря Комуністичної партії Радянського Союзу товариша Брежнєва Леоніда Ілліча: йому, Жукову, Маршалу Радянського Союзу, заступнику Верховного Головнокомандувача, першому заступнику народного комісара оборони, члену Ставки ВГК , на війні страшенно хотілося знайти нікому тоді не відомого політичного горлопана Брежнєва і порадитися з ним. Товариш Брежнєв за все життя не тільки не провів жодного бою, жодної операції, але навіть жодного ротного навчання сам не організував. Завдання товариша Брежнєва було простіше: затверджувати звіти про політико-моральний стан військ. Ось із ним Жуков і хотів радитися. Без підказки агітатора Брежнєва у Ставці Верховного Головнокомандування справи не клеїлися...

Так от: до такої ницості у світовій історії не докотився ніхто. Жоден радянський генерал, адмірал або маршал до такого блиску дупу комуністам не вилизував і не полірував. Ніхто. І за рубежами нашої милого вітчизни до такої ницості не докотився ні один мемуарист. Про ту Росії, яку ми втратили, я й не кажу. У тій Росії панове офіцери мали поняття про честь. Так не вчинив жоден із них. А якби вчинив, то таку мерзенну книжечку спалювали б на вогнищах, а автору та всім, хто наважився цей бруд зберігати на книжковій полиці, плювали б в обличчя.

Історія про те, як полковник Брежнєв потрапив у мемуари Жукова, має різні версії. Спочатку А.Д. Міркіна викладала все це так: рукопис нібито ніяк не пропускали до друку, «нарешті дали зрозуміти, що Л.І. Брежнєв побажав, щоб маршал Жуков згадав його у своїй книзі. Але от біда, за всі роки війни вони ні разу ні на одному з фронтів не зустрічалися. Як бути? І тоді написали, що, перебуваючи у 18-й армії генерала К.Н. Леселідзе, маршал Жуков нібито поїхав порадитися з начальником політвідділу армії Л.І. Брежнєвом, але, на жаль, його на місці не виявилося. "Він якраз перебував на Малій землі, де йшли важкі бої". "Розумний зрозуміє", - сказав з гіркою усмішкою автор. Ця безглузда фраза пройшла у всіх виданнях "Спогадів та роздумів", з першого по шосте включно. Тільки в ювілейному, сьомому, виданні вона була пропущена» («Огонек». 1988. No 18. С. 19).

Отже, Брежнєв нібито побажав бачити себе у книжці Жукова. Холуї з Центрального Комітету нібито про це натякнули авторському колективу. Автори мемуарів Жукова ставили питання: як бути? І вихід знайшли: так, не зустрічав Жуков Брежнєва на війні, але страшенно хотів зустріти, прагнув, але не вийшло.

Міркіна всіма силами намагалася відмазати Жукова, мовляв, це не він приймав рішення вписати Брежнєва, рішення прийнято невідомо ким. Цікаво, що приймає рішення згаданий Міркіною у множині: і тоді написали. Взяли якісь безіменні громадяни та й вписали в мемуари великого стратега безглузду фразу про зустріч, яка не відбулася з майбутнім Генеральним секретарем ЦК КПРС.

Хвіст витягли - голова загрузла. У цьому виправданні міститься визнання, що мемуари складали юрбою, рішення приймали колективно, а стратег стосунку до цього не мав. Його робота - схвалювати і погоджуватися.

Після деякого часу ця історія набула драматичного присмаку. Та ж Міркіна розповіла: «Леонід Ілліч Брежнєв теж захотів потрапити в мемуари Жукова... Хтось із помічників підказав генсеку оригінальний хід. Жукову "запропонували" вставити текст... Звичайно, на дачі Жукова була буря. Я приїхала вже після її закінчення: всім стало ясно, що без цієї вставки книжка не вийде. Георгій Костянтинович був похмурий, як тінь. Він довго мовчав, потім сказав: "Ну добре, розумний зрозуміє" - і підписав текст» («Аргументи і факти». 1995. No 18-19).

Різниця досить суттєва.

У першому варіанті хтось невідомий з ЦК КПРС натякнув на необхідність пом'янути Брежнєва. Колектив авторів мемуарів Жукова шукав рішення і його знайшов.

У другому варіанті ініціатива належала самому Брежнєву. Фразу придумали не автори мемуарів Жукова, а хтось із помічників Генерального секретаря. За наполяганням Брежнєва її нав'язали великому полководцеві.