Різун Богданович - Беру свої слова назад

Жуков обдурював читачів без сорому. 21 червня 1941 року західні військові округи рішенням Політбюро були перетворені у фронти. Вже одне це змушує задуматися: Сталін нападу не чекав, а фронти розгорнув. Навіщо? Для того щоб такі думки нас не турбували й не бентежили, на карті Жукова ніяких фронтів немає. Замість цього - мирні військові округи: Київський, Прибалтійський, Західний. Мовляв, жили ми мирним життям і нічого не затівали... Але ж це - нахабне пересмикування. За такі речі в минулі часи били в лоб канделябром. Але подрібнів народ. Майже святого шулера від історії ніхто за руку ловити не став. А шкода мені, що канделябр не став зброєю пролетаріату.

Але це не все. У Прибалтиці перебувала 27-а армія генерал-майора Берзаріна Миколи Ерастовича. Положення 27-ї армії не тільки не зазначене, але воно навіть і не назване. 27-а армія просто пропущена. Берзарін завершив війну генерал-полковником, Героєм Радянського Союзу, кавалером дев'яти бойових орденів, у тому числі чотирьох полководницьких, командувачем 5-ї ударної армії, першим радянським комендантом Берліна. За давньою бойовою традицією кращого з командирів уже в ході битви призначали комендантом ворожого міста або фортеці. Цієї честі Берзарін був удостоєний 24 квітня 1945-го, коли до завершення запеклих боїв за Берлін було ще далеко.

А тепер вкажіть мені інший приклад у світовій історії, щоб начальник Генерального штабу писав мемуари і пропустив цілу армію. Дивно, що на карті угруповання радянських військ Жуков пропустив армію того самого Берзаріна, якого сам особисто в 1945 році призначив комендантом Берліна.

Цікаво відзначити, в тексті армія Берзаріна є, а на карті її немає. Ця дрібниця явно вказує на неприємну обставину: текст писали одні люди, а карти складали інші. Жуков роботу цих людей не координував і не контролював. Інакше як накажете вірити легендам, що одного погляду на карту йому було досить, щоб розкрити підступні задуми супротивників? Ось зворотний приклад: у Жукова було безліч консультантів, редакторів та інших помічників, але ні сам великий стратег, ні численна братія не виявили пропажу цілої армії.

Товариш Жуков не одну армію пропустив, не одного Берзаріна. З першого дня війни на Західному фронті воювала 13-а армія генерал-лейтенанта П.М. Філатова. Ця армія була розгорнута відповідно до постанови РНК No 1113-460сс від 23 квітня 1941 року. Жуков про це або не знав, або забув. Але 13-ї армії на карті немає.

21 червня 1941 року рішенням Політбюро був створений Південний фронт у складі 9-ї й 18-ї армій. На жуковській карті обидві ці армії пропущені. Пропущений весь Другий стратегічний ешелон у складі семи армій і весь Третій ешелон, який знаходився у стадії формування. Дванадцять армій Жуков назвав (положення не вказуючи), а одинадцять армій пропустив. До корпусів, дивізій і бригад великий полководець не опускався і на такі дрібниці не розмінювався. Після цього оголосив: ворог був сильніший!

Стратег помилився. Навіть якщо, як це зробив Жуков, половину радянських армій пропустити, то і в цьому випадку на радянській стороні залишався кількісна і якісна перевага в танках, авіації та артилерії.

Дивляться панове іноземці у жуковські карти, споглядають порожнечі, погоджуються: ці російські бовдури зовсім до війни не готувалися.

Ні, панове, готувалися. І не дурнішими за вас були. Просто не треба безглуздим мемуарам вірити.

Нам пояснюють, що Жуков був змушений плазувати перед Брежнєвом заради того, щоб розповісти правду про війну. Чи варто було заради такої правди плазувати? Кому вона така кривобока потрібна?

Перед авторами «Спогадів та роздумів» стояло завдання довести неготовність до війни, і вони старалися. У виборі методів обману сором'язливості не проявили. У книзі 734 сторінки, на спростування слід виділяти вдвічі більше, бо жуковська брехня багатошарова, просякнута зневагою до свого народу і нудотно лакейською любов'ю до чергового генерального секретаря. Ось тільки один приклад нашої «кричущої неготовності». На стор. 214 Жуков повідомляє, що за два роки до німецького вторгнення в Радянському Союзі було сформовано 125 нових дивізій. Цю цифру повторювали і до Жукова, і після нього. Таку ж нісенітницю ніс і безграмотний Маршал Радянського Союзу А.А. Гречко: «Це дозволило в 1939-1941 роках... сформувати 125 нових дивізій» (Збройні сили Радянського держави. М., 1974. С. 60).

А разом з ним головний військовий історик генерал-лейтенант П.А. Жилін: «За 1939-1941 рр.. було сформовано 125 нових дивізій» (Велика Вітчизняна війна. М., 1973. С. 46).