Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але можна було обійтися і без групи аналітиків у безпосередньому підпорядкуванні Жукова. Розвідка прикордонних військових округів не тільки збирала інформацію про противника, а й обробляла її. І робила правильні висновки. Приклад: "Відомості про розгортання по той бік кордону наступального угруповання вермахту стали надходити в штаб ЗахОВО ще з початку 1941 року. 4 червня начальник розвідвідділу штабу округу полковник Блохін подав генералу Павлову спецповідомлення «Про підготовку Німеччиною війни проти СРСР» («Красная звезда», 24 липня 2001). Припустимо на мить, що начальник Розвідувального управління Генерального штабу не підпорядковувався начальнику Генерального штабу, що бідний Жуков сидів у темряві та нічого не знав, в цьому випадку він повинен був звернутися до командувачів прикордонними округами, начальників їх штабів, начальників розвідувальних відділів цих штабів: що там про ворога чути? Вже вони ж усі точно начальнику Генерального штабу підкорялися. Як же геній військового мистецтва примудрився так поставити роботу, що на місцях знали про підготовку нападу, а він, керівник, сидів у Москві й нічого не знав?

Одне з двох:

– або Жуков взагалі не цікавився відомостями про ворога, яких було достатньо;

– або він був не здатний робити висновки з цілком очевидних фактів.

Але ж можливості Жукова не обмежувалися тільки розвідкою прикордонних військових округів. Внутрішні військові округи: Архангельський, Московський, Орловський, Північно-Кавказький, Приволзький та інші - теж мали розвідувальні органи, включаючи агентурні мережі на території противника. Слід було і їм віддати той же наказ: найважливішу інформацію про супротивника - на мій стіл!

Крім того, в НКДБ у Жукова особистий друг - Іван Сєров. Його посада - перший заступник народного комісара державної безпеки. В НКДБ власна надпотужна агентурна мережа по обидва боки радянського кордону і у всіх портах, у всіх столицях світу. Ось і сказати б Сєрову: виручай, Ваня! Сталін-кретин у мене розвідку забрав. Таємниць мені можеш не видавати, але хоч натякни, куди справа хилиться. Нападе Гітлер, розгромить Радянський Союз, нас з тобою повісить. Ваня, в твоїх же інтересах натякнути!

Але Жуков і цього не зробив.

Ну а якщо цим не потурбувався, слід було після війни заднім числом в мемуарах повідомити: Генеральний штаб був сліпим, але я боровся! Я пропонував придуркуватому Сталіну, я радив, але він, капловухий, моїх геніальних порад не послухав і розвідувальних структур у складі Генерального штабу не створив.

Дивно, але таких виправдань у мемуарах Жукова теж немає.

Якщо в підводному човні немає перископа, капітан зобов'язаний зробити все, щоб його здобути. Якщо йому перископ не дають, він повинен відмовитися від командування: таким човном командувати не буду. В крайньому випадку, якщо перископа не добув і від командування не відмовився, після невдалого бою він повинен виправдовуватися: я, мовляв, метушився, але дістати прилади спостереження так і не зумів.

Поведінка Жукова - це поведінка унтера, нездатного думати своєю головою. Він навіть не знайшов за потрібне після війни виправдовуватися за свою бездіяльність. Нема розвідки в підпорядкуванні начальника Генерального штабу, і нічого. Отже, так і повинно бути. Нехай так і буде.

Ситуація стає зовсім смішною, якщо ми згадаємо, що у начальника Генерального штабу генерала армії Жукова власна розвідка таки була. Генеральний штаб Червоної Армії мав у своєму складі Розвідувальне управління - РУ ГШ. З 16 лютого 1942 року ця структура була перетворена в ГРУ ГШ. Начальником РУ ГШ у 1941 році був генерал-лейтенант Ф.І. Голіков. Він підпорядковувався безпосередньо начальникові Генерального штабу генералу армії Жукову. Потік розвідувальної інформації з Розвідувального управління Голікова йшов на 8-12 адрес вищих керівників держави й армії. У числі адресатів завжди обов'язково були Сталін, Тимошенко і Жуков. Інший потік інформації від Голікова йшов прямо до Жукова, а вже від нього - до наркома оборони Маршала Радянського Союзу С.К. Тимошенка і Сталіна.

Начальник Розвідувального управління Генерального штабу генерал-лейтенант Голіков був не просто в підпорядкуванні у Жукова, він був його заступником. Це можна перевірити за різними джерелами: РВЕ (Т. 2. С. 585); А. Куценко. Маршалы и Адмиралы флота Советского Союза (М., 2001. С. 111); Маршалы Советского Союза (М., 1996. С. 29).

Але Жуков наполегливо Голікова своїм заступником не називає.