Різун Богданович - Беру свої слова назад

Іншими словами, Жуков точно знав, що діялося по той бік кордону. Це знання підтверджено документом, який Жуков не тільки підписав, але й сам склав.

Письменник Карпов у захваті: який аналіз! Як ясно Жуков розумів ситуацію!

А в мемуарах Жуков «з усією відповідальністю» заявив, що він поняття не мав про зосередження німецьких військ. І той же письменник Карпов жуковське творіння називає «найправдивішою книжкою про війну».

З одного боку, Жуков все знав і все бачив, отже - геній. І в той же час Жуков нічого не знав, оскільки Голіков йому нібито не підкорявся і нічого не доповідав. Знову Жуков у геніях значиться.

Висновок простий: Жукову можна було заявляти все, що завгодно, обливати брудом усіх навколишніх і вигороджувати себе. Письменник Карпов будь-які заяви Жукова все одно зарахує до геніальних творінь

Навіть у тих випадках, коли стратег сам себе спростовує.

Поведінку Жукова кожен повинен кваліфікувати самостійно. Кожен сам повинен підібрати відповідний термін.

Особисто моя думка, яку нікому не нав'язую: Жуков - негідник. З безлічі повідомлень він вибрав одне, в якому Голіков неправильно оцінив обстановку. На одному ранньому неправильному висновку Голікова Жуков зосередив свій благородний гнів, «забувши» розповісти, що були інші повідомлення. Жуков наколупав, як родзинок з булки, те, що йому подобається, і виставив Голікова на загальне посміховисько: ось він - винуватець катастрофи.

Маршал Радянського Союзу Пилип Іванович Голіков виявився чеснішим і благороднішим за Жукова. Великий стратег поливав Голікова брудом, а Голіков мовчав. Хоча було що заперечити. І якщо Жуков навів одне повідомлення з неправильними висновками, то Голіков міг би навести два десятки пізніших повідомлень з правильними висновками. Але Голіков не став вплутуватися в бій за схемою: дурень - сам дурень. Голіков знав: якщо архіви ніколи не відкриються, то принаймні привідкриються. І все стане на свої місця.

В даному випадку Жуков міг би промовчати. Треба було просто Голікова і його доповіді не згадувати. Адже промовчав він про грандіозні операції 1942 року за участю тисяч танків і літаків, десятків тисяч гармат і мінометів, мільйонних солдатських мас. Ці операції проводив Жуков. І ганебно їх провалив. Валити було ні на кого. Тому Жуков ці операції просто «забув».

Жуков не просто негідник, але негідник дурний. Він не подумав про архіви.

На момент виходу мемуарів Жуков сам себе виправдав, але треба було думати і про те, що рано чи пізно правда все одно вийде на світло і відкриє підлість.

Цей випадок - ще один доказ давно відомого правила: часткова правда гірша за брехню. Бо правдоподібна. Бо підтверджена документом.

Якщо взяти шматочок правди, то виходить, що винен Голіков: не ті висновки зробив. А якщо взяти правду цілком, то виходить, що винен він мінімально, якщо взагалі винен.

А головна вина - на геніальних стратегах, які регулярно отримували достовірні й повні відомості про противника і правильні висновки розвідки, але нічого не зробили для порятунку країни.

Повернемося до заяв Жукова про те, що на бойових товаришів він доносів не писав. Але ось вам зворотний приклад. У мирний час, коли ніхто за язик не тягнув, Маршал Радянського Союзу Жуков написав мерзенний пасквіль на Маршала Радянського Союзу Голікова, свого бойового товариша, свого колишнього заступника на посаді начальника Генерального штабу. Жуков обмовив Голікова перед усім світом, бо його мемуари за наказом Брежнєва, Суслова, Гречка публікували по всій планеті, перекладали на всі мислимі мови. Платна луб’янська агентура в безлічі телепередач, статей і книжок таврувала Голікова як «дезінформатора» і винуватця розгрому.

Жуков обливав брудом Голікова, знаючи, що Голіков правий, що Голіков живий, що Голікову є що заперечити.

Жуков категорично заперечував свою вину за розгром 1941 року і в цьому запереченні вийшов за межу пристойності. Чого варте одна лише його заява про те, що Голіков йому не підкорявся. Виходить, що Розвідувальне управління Генерального штабу не підкорялося начальнику Генерального штабу.