Різун Богданович - Беру свої слова назад

Ось як стратегічного генія кидає! У 1964 році одне пише, а в 1969 це ж спростовує.

Вимушено визнавши, що розвідка свою справу зробила, Жукову довелося брехати в іншому: розвідка ж плани Гітлера розкрила, тільки йому, великому стратегу, вона не підпорядковувалась, і про її доповіді він нічого не знав.

Але й цю брехня він сам же і спростував. У тому ж листі письменнику Соколову Жуков дорікає Сталіну в нерозумінні ролі Генерального штабу. Адже Генеральний штаб, як сказано в листі геніального полководця, крім усього іншого, «організовує оперативно-стратегічну розвідку» (Там же. С. 515).

Коло доказів замкнулося.

Жуков оголошує, що розвідка працювала погано. Але в нього ж ми знаходимо докази того, що вона працювала чудово.

Жуков оголошує, що розвідка йому не підпорядковувалась. Але в нього ж ми знаходимо докази того, що головним організатором і керівником розвідки був Генеральний штаб, на чолі якого він сам і стояв.

Жуков копав яму Сталіну: мовляв, він, великий Жуков, вимагав підняти війська за тривогою, приготувати їх до відбиття вторгнення і т.д. і т.ін., а дурний Сталін не дозволяв привести війська в готовність... Але в цю яму сам Жуков і попав. Поміркуємо: чи міг Жуков перед війною вимагати від Сталіна рішучих дій з відбиття німецької агресії, якщо зовсім нічого не знав про підготовку такої агресії? Якщо про задуми Гітлера йому було невідомо? Якщо розвідка йому не підпорядковувалась і не доповідала про зосередження німецьких військ на радянських кордонах?

Тепер заперечимо генерал-лейтенанту Павленку.

По-перше, кожна людина відповідає за кожний свій підпис. Якщо ротний старшина підмахне не дивлячись, то може у віддалені місця загриміти. А може - і під розстріл. Жукова ставили на пост начальника Генерального штабу саме для того, щоб даремно не підмахував.

По-друге, якщо начальнику Генерального штабу доводиться підписувати десятки й сотні документів на день, отже, він - нездара. Такого треба гнати через повну професійну непридатність. Перед добрим начальником - чистий стіл. У хорошого начальника працюють підлеглі. Добрий начальник зобов'язаний так організувати роботу, щоб усю відповідальність перекласти на нижчих, щоб самому не підмахувати. Нехай заступники підмахують.

По-третє, повідомлення розвідки про майбутнє німецьке вторгнення було не одне, вони йшли потоком. Павленко сам каже про ці повідомлення у множині... Ось і виходить, що Жуков Георгій Костянтинович підмахнув не раз.

Він підмахував регулярно.

Те, що мемуари Жукова не витримують жодної критики, було заявлено мною ще на початку 80-х років ХХ століття. Сміливців видати «Криголам» у той час не знайшлося. Але в 1985 році вдалося опублікувати книжку окремими розділами в паризькій газеті «Русская мысль», в журналі «Континент» і британському військовому журналі RUSI (Royal United Services Institute). У розділі про Повідомлення ТАРС від 13 червня 1941 року я висміяв книжку Жукова. Потім «Криголам» був опублікований у Німеччині німецькою мовою, у Франції, в Польщі, Болгарії та інших країнах. Після «Криголама» у всіх моїх книжках про війну я недобрим словом згадував мемуари великого полководця.

У Радянському Союзі в ці роки йшов зворотний процес: культ особистості Жукова розростався і міцнів, мемуари стратега оголошувалися «найбільш правдивою книжкою про війну» і єдиним джерелом знань про неї. Під самий кінець «перебудови», яка насправді була агонією Радянського Союзу, начальник всіх письменників СРСР Герой Радянського Союзу В.В. Карпов опублікував план Генерального штабу Червоної Армії від 15 травня 1941 року. Карпов як вождь ідеологічного фронту комунізму мав доступ до дуже важливих архівів. Цей план мав гриф «Особливо важливо. Цілком таємно. Тільки особисто». Документ був підготовлений у Генеральному штабі Червоної Армії і призначався тільки Сталіну. В ньому йшлося про останні приготування Червоної Армії до раптового нападу на Німеччину. Значення документа Карпов не зрозумів. На думку Карпова, цей план свідчив про вражаючі здібності Жукова. Стратег, мовляв, думав не тільки про оборону і відбиття ворожої навали, а й пішов далі, запропонувавши нанести раптовий удар.