Різун Богданович - Беру свої слова назад

Свідків звернення Степанова до Сталіна кілька - від головного маршала авіації А.Є. Голованова до сталінського охоронця майора А.Т. Рибіна.

Ось розповідь Голованова. Він знаходився в кабінеті Сталіна, коли подзвонив Степанов.

«- Як там у вас справи? - запитав Сталін.

– Командування стурбоване тим, що штаб фронту знаходиться дуже близько від переднього краю оборони. Потрібно його вивести на схід, за Москву, приблизно в район Арзамаса. А командний пункт організувати на східній околиці Москви.

Запанувало довге мовчання.

– Товаришу Степанов, запитайте в штабі, чи лопати в них є? - не підвищуючи голосу, сказав Сталін.

– Зараз. - І знову мовчання.

– А які лопати, товариш Сталін?

– Все одно які.

– Зараз... Лопати є, товариш Сталін.

– Передайте товаришам, хай беруть лопати і копають собі могили. Штаб фронту залишиться в Перхушкові, а я залишуся в Москві. До побачення.

Він виголосив все це спокійно і не поспішаючи поклав трубку. Не запитав навіть, хто саме ставить такі питання, хоча було ясно, що без відома командувача фронту Жукова Степанов телефонувати Сталіну не став би»

Після цього питання про переміщення командного пункту Західного фронту на схід піднімали член Військової ради Західного фронту Н.А. Булганін і начальник штабу Західного фронту генерал-лейтенант В.Д. Соколовський. Але й вони отримали «сталінський відлуп».

Становище погіршувалось, і Жукову не залишалося нічого іншого, як особисто звернутися до Сталіна. Про Арзамас він уже не згадував. Його вимога скромніша: відтягнути командний пункт Західного фронту нехай не на східну околицю Москви, а хоча б на західну.

Свідоцтво генерала армії С.М. Штеменка: «Жуков звернувся до Сталіна з проханням про дозвіл на переведення свого командного пункту подалі від лінії оборони, до Білоруського вокзалу. Сталін відповів, що якщо Жуков перейде до Білоруського вокзалу, то він займе його місце».

Щоб розвіяти сумніви в достовірності сказаного, звернемося до центральних газет Радянського Союзу за 3 і 4 січня 1942 року. У ці дні публікувались укази про нагородження великої групи командирів Західного фронту, які відзначились у боях за Москву. Командувач 20-ї армії генерал-лейтенант Власов отримав вищу державну нагороду - орден Леніна. Командувач 16-ї армії генерал-лейтенант Рокосовський - орден Леніна. Командувач 10-ї армії генерал-лейтенант Голіков - орден Червоного Прапора. Командувач 5-ї армії генерал-лейтенант артилерії Говоров - орден Леніна. Поряд з указами - портрети командувачів армій Західного фронту. Тільки немає портрету командувача Західного фронту генерала армії Жукова. І нічим його Сталін за битви під Москвою не нагородив.

Сталін не шкодував нагород для Жукова. Він його обсипав орденами від шиї до пупа і нижче. Але вимогу здати Москву Сталін Жукову не пробачив.

Жуков смачно і в деталях розповідав про свою участь у Сталінградській битві і битві на Курській дузі. Ніхто, крім нього, цієї участі не виявив. Зараз вже ніхто про його участь ні в Сталінградській битві, ні в битві на Курській дузі не сперечається. Встановлено: стратег прибрехав.

Підсумок дискусії про роль Жукова під Сталінградом і на Курській дузі підбив головний маршал авіації Голованов: «Жуков не має прямого стосунку до Сталінградської битви, і до битви на Курській дузі, і до багатьох інших операцій» (Ф. Чуєв. Солдати імперії. С. 314).

Роль Жукова у грандіозній Корсунь-Шевченківській операції негативна. За цю операцію І.С. Конєв отримав звання Маршала Радянського Союзу, А.А. Новіков - головного маршала авіації, П.А. Ротмістров - маршала бронетанкових військ. А Жуков не отримав нічого. Більше того, Сталін письмово висловив йому своє незадоволення і відкликав до Москви.

А якщо Жукова послухати...

Жуков «академіїв не закінчував». Відсутністю військової і якої-небудь взагалі освіти пишався: я і без «академіїв» грамотний. Великий стратег любив вразити слухачів своєю просто неймовірною ерудицією. У той же час він був наділений майже ленінською скромністю. Георгій Костянтинович чесно визнавав, що навіть і він не все знає, навіть і у його найширших пізнань є межі. Життя склалося так, що не випало йому вивчати природничі науки, зокрема зоологію і біологію. Стратегові було шкода, що не мав він «знання біології, природничих наук, з якими стикаєшся... у своїх суто військових роздумах» («Огонек». 1986. No 48. С. 7). От якщо б уявляв він, як функціонує печінка пінгвіна, то про стратегію розмірковував би інакше. Безліч наук він самостійно осягнув, книжкову науку перевершив. Тільки біології йому і не вистачало. Знати б йому, як інфузорії розмножуються, зовсім було б добре. А без цього йому було важко на війні. Без цього стратегічні рішення якісь однобокі виходили.