Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але треба ж було такому статися: не встиг Хрущов!

Нікчемно трішки. Трошечки! Хрущова в цей самий момент скинули.

А так би бути Жукову знову на вершині влади.

Звідки нам відомо цей шляхетний намір Хрущова? Знову ж із розповідей Жукова Георгія Костянтиновича. Ось, мовляв, Сталін мене скинув, та тільки без мене прожити ніяк не міг. І з Хрущовом та ж історія: скинути ж скинув, а як йому без мене? Розповіді Жукова підхопили: «У 1964 році, за деякими свідченнями, відбувся телефонний дзвінок Хрущова Жукову. Микита Сергійович нібито визнав, що його неправильно інформували восени 1957-го, і після повернення з відпустки він хотів би зустрітися з маршалом. Якщо ця інформація вірна, Хрущов, здогадався про розпочаті проти нього інтриги, можливо, хотів повернути популярного полководця на вершину влади...» («Красная звезда», 26 жовтня 2002 р.).

Тим часом у жовтні 1964 року, коли Хрущов нібито мав намір повернути стратега, та не встиг... Жукову було майже 68 років. Останні сім з цих років Жуков не мав жодного зв'язку з армією. А вона за ці роки дуже радикально змінилася. У керівництві партії, держави і армії склалися нові угруповання і клани. І в жодному з цих угруповань у Жукова не було ні зв'язків, ні підтримки і жодного прихильника.

Хрущову не було потреби повертати Жукова на вершини. А причина проста: один в полі не воїн. Не було у Жукова свого угруповання, свого клану.

Свідчить головний маршал авіації А.Є. Голованов: «Коли він був міністром оборони при Хрущові, став оточувати себе підлабузниками, а людей, які відкрито говорили йому про недоліки, просто змітав» (Ф. Чуєв. Солдати імперії. М., С. 318).

Про те ж говорить і «Красная звезда» (29 січня 2003 р.): «Людей такого високого становища у владній піраміді оточувало, як правило, немало підлабузників і кар'єристів. Знаходилися в оточенні Жукова люди, які прагнули звеличити заслуги прославленого полководця. Адже не самому ж Георгію Костянтиновичу приходила в голову божевільна думка вивішувати на дорогах поваленої Німеччини плакати "Слава маршалу Жукову", відправляти на батьківщину десятки трофейних сервізів і килимів, за що маршала й "била" держбезпека в 46-му».

Ну звичайно ж, не сам Жуков зі щіткою й відром обклеював стіни німецьких міст плакатами на славу себе. І вагони краденим барахлом не сам він вантажив. Робили це підлабузники й лизоблюди. Але оточував себе підлабузниками сам Жуков.

Я знову звертаюся до великої формули Ніколо Макіавелі: про розум правителя судять насамперед за тим, яких людей він до себе наближає. Формула ця підтверджена багатьма тисячами років людської історії. І ця формула не на користь великого стратега: не від великого розуму збивав він свою групу з лизоблюдів. Через дефіцит розумових здібностей стратег сформував свій клан з флюгерів. У 1957 році під час повалення Жукова з посади міністра оборони і члена Президії ЦК проти нього одноголосно і дружно виступили партійні вожді всіх рівнів, міністри, маршали, генерали, адмірали. А угрупування Жукова виявилося кисільним. Воно миттєво розповзлося, розтеклося, розпалося. Всі, кого приголубив стратег, сипнули від нього при першому віддаленому гуркоті наближення грози.

Полководці першої величини теж не підтримували Жукова. «У критичні моменти свого життя, наприклад восени 1957 року, Жуков втрачав необхідну підтримку з боку багатьох своїх соратників по війні» (ВІЖ. 1988. No 10. С. 18). Тут теж була причина: і Василевський, і Рокосовський, і Малиновський, і Конєв, і всі інші дуже добре розуміли, чим для них обернеться влада Жукова.

А через сім років опали за спиною Жукова і поготів нікого не було.

Сила будь-якого політика в Радянському Союзі визначалася міццю угруповання, яке стояло за ним. Кожен, хто рвався наверх, формував свою групу, яку тягнув за собою. Один без нічого дереться по прямовисній стіні, вбиває гаки. Група страхує його. Потім по прокладеному шляху, по спущеній зверху мотузці, піднімається вгору група, закріплюється, а лідер дереться вище... Чим сильніша і згуртованіша група, тим вище підніметься лідер, тим вище тягне за собою групу.

У Жукова була величезна горлата ватага. Але кожен у ній думав про власний порятунок. Коли Жуков валився в прірву, лизоблюди, які слідували за ним, у паніці рубали кінці, щоб він їх за собою не потягнув у безодню.

Провалившись у прірву, Жуков залишився один.

Якщо б Хрущову через сім років після падіння Жукова і прийшла в голову навіжена ідея повернути стратега на пост міністра оборони, то свою владу Хрущов таким ходом не зміцнив би, а розхитав. У Жукова не було в той момент своєї опори, а серед противників у нього була вся верховна знать.