Різун Богданович - Беру свої слова назад

Зброї в Ленінграді було так багато, що її довелося вивозити. У листопаді 1941 року з блокадного Ленінграда було відправлено в Москву 431 гармата, 926 мінометів і 40 тисяч 76-мм бронебійних снарядів (там же). В це треба вникнути: з одного тільки Ленінграда в одну тільки Москву в одному тільки листопаді 1941 року відправлено бронебійних снарядів стільки, що доводилося більше ніж по десятку на кожен німецький танк, який діє на всьому радянсько-німецькому фронті від Білого моря до Чорного. А вивіз зброї та боєприпасів з Ленінграда продовжувався. Вони були в надлишку і наднадлишку. А заводи давали все нову продукцію.

Це ми розглянули тільки те, що робило населення міста. Але не бездіяли й радянські армії. «Лузький оборонний рубіж складався з двох смуг оборони протяжністю 175 кілометрів і глибиною 10-12 кілометрів. Перед переднім краєм та у глибині встановлювалися міни, викопувалися протитанкові рови, влаштовувалися лісові завали і здійснювалося заболочування місцевості. Тільки на будівництві загороджень були зайняті п'ять саперних, один інженерний, два понтонних і вісім будівельних батальйонів» (Інженерні війська в боях за Радянську Батьківщину. М., 1970. С. 83).

Для повного захоплення Ленінграда в будь-якому випадку німецьким військам належало форсувати Неву. А це було неможливе просто тому, що в Неві стояли кораблі і катери Балтійського флоту і Ладозької флотилії. У штурмівників - надувні човни або складані фанерні понтони, оббиті прогумованим брезентом. Спробуйте перебратися через річку, якщо з-за повороту з'являється бронекатер оборонців, а на тому боці вас чекають у засідках важкі танки КВ та бронепоїзди...

Про приготування Ленінграда до оборони можна говорити нескінченно. Але висновок один: штурмом це місто взяти було неможливо.

В кінці серпня німецькі війська вийшли до околиць Ленінграда, але хіба з цього випливає, що місто приречене, що його тут же треба здавати супостату?

Майже рівно через рік, у 1942 році, німецькі війська вийшли на околиці Сталінграда. Але хіба це означало, що на цьому треба припиняти боротьбу і віддавати місто гітлерівцям? Та ні в якому разі! Бої в місті вкрай вигідні тим, хто обороняється, і вкрай невигідні тим, хто штурмує.

Ленінград стоїть на безлічі островів. Між островами - чорна холодна вода. Місцями - водний простір, дуже широкий і з сильною течією. Береги одягнені в граніт. Якщо будуть підірвані або просто розведені мости, то штурм захлинеться. Добре форсувати водні перешкоди, коли і тут і там пологі береги. А якщо тут гранітна стінка, і на тому боці - теж. Спробуйте звичайний кулемет під вогнем противника занурити в човен, а потім на тому боці його вивантажити. І пару тисяч патронів до нього.

Через рік німецька армія штурмувала Сталінград. Червоній Армії це місто було гранично важко обороняти. Сталінград вузькою смужкою витягнутий уздовж Волги, він відкритий для удару з заходу, вулиці прямі й широкі, ні каналів, ні мостів. За спиною радянських військ - широка річка. Вони притиснуті до берега, поповнювати їх і забезпечувати - проблема. Німецьким військам було гранично просто штурмувати Сталінград. Немає перед наступальними військами водних перешкод. Не треба їх форсувати. Немає в Сталінграді нічого рівного Петропавлівській фортеці чи Лузькому УР. Тому німецькі генерали і зважилися на штурм Сталінграда, що він для штурму зручний. А от Ленінград, навпаки, для оборони гранично зручний, а штурмувати його неможливо. У разі штурму Ленінграда німецьким генералам довелося б платити незмірно більш високу ціну, ніж за майбутній штурм Сталінграда. У Ленінграді втрати німецької армії були б дійсно великими. Це розуміли не тільки німецькі генерали, а й сам Гітлер. Тому наказу на штурм не віддав.

Нам змальовують Жукова єдиним рятівником Ленінграда. І він сам себе таким змальовував. А ми звернемо наш проникливий погляд не на слова Жукова, а на дії Сталіна.

Геній всіх часів і народів Сталін надавав виняткову увагу питанню замітання слідів. У перший тиждень війни впав Мінськ - столиця Білорусії. В Білорусії противником були захоплені трофеї абсолютно немислимої цінності. Але архіви йому захопити не вдалося. Навіть в обстановці загальної паніки і плутанини відповідальні товариші подбали про архіви - встигли спалити. У перші місяці війни німецька армія захопила десятки обласних міст і сотні районних центрів. Але за великим рахунком в руки Гітлера потрапив тільки архів у Смоленську. (Що мало для Радянського Союзу і для товариша Сталіна персонально вельми сумні наслідки.) Після цього питанню безпеки архівів Сталін надавав ще більшу увагу. У жовтні 1941 року Сталін не збирався здавати Москву, але про всяк випадок наказав папери палити. Знищення архівів було поставлене з таким розмахом, що в столиці виникла паніка і народ побіг з Білокам'яної.