Різун Богданович - Беру свої слова назад

На кожному кораблі є кінгстони, за допомогою яких корабель можна втопити. Але наявність кінгстонів не каже про намір їх негайно використовувати. Вони - на крайній випадок. У будь-якій ситуації може трапитися щось непередбачене, ось на цей самий крайній випадок було здійснене мінування як Москви, так і Ленінграда і кораблів Балтійського флоту.

Але взяти Москву було важко. А Ленінград — важче.

На захід Ленінграда - затока. І вся вона на багато миль була начинена тисячами круглих рогатих мін, які перетинали шлях ворожому флоту. Тралення мін було неможливе тому, що вся акваторія прострілювалася з надпотужної морської фортеці Кронштадт, з берегових укріплених районів, фортів і батарей. Ніякому флоту противника до Ленінграда не прорватися. Та й не було на Балтиці великих сил німецького флоту. А в Кронштадті і в Ленінграді - весь сталінський Балтійський флот. Тому нападу із західного боку можна було не побоюватися.

На схід Ленінграда - озеро, яке від моря відрізняється тільки прісною водою. На Ладозькому озері кораблів противника не було. А на нашому боці - військова флотилія під командуванням контр-адмірала. У серпні 1941 року в складі флотилії було 66 бойових кораблів і катерів. Тому прорватися через Ладогу противник теж не міг. Навіть теоретично. Так що і за цей напрям можна було не побоюватися.

Північніше від Ленінграда армія Фінляндії відбила свої території, втрачені в ході Зимової війни 1939/40 року, вибила Червону Армію з плацдармів, зручних для нового «визвольного походу», і 1 вересня 1941 року зупинилася на лінії старого державного кордону. З радянського боку на Карельському перешийку підступи до Ленінграда обороняла 23-я армія. Її оборона спиралася на надпотужний Карельський УР, який упирався своїми флангами в Балтійське море і Ладозьке озеро. Ні обійти, ні проламати оборони 23-ї армії, як показав досвід трьох наступних років було неможливо. Фінська армія таких спроб і не робила. Захоплення Ленінграда в плани керівників Фінляндії не входило. Так що і за північний напрям можна було не побоюватися.

Німецька армія могла штурмувати Ленінград тільки з півдня. А тут на вузькому фронті тримали оборону Невська оперативна група і три армії: 8-а, 42-а і 55-а. Безпосередні підступи до Ленінграда прикривали шість укріплених районів: три морських - Кронштадтський, Іжорський і Лузький і три сухопутних - Карельський, Красногвардійський та Слуцько-Колпінський. Оборона кожній армії спиралася на потужний укріплений район. Крім цього, силами армії і флоту будувався Невський УР.

Підходи до міста прострілювались перехресним вогнем гармат величезної потужності з різних напрямків. Кожна батарея, кожен форт, укріплений район і морська фортеця мали майже невичерпний запас снарядів. Берегова оборона Балтійського флоту мала 124 берегові батареї, на озброєнні яких було 253 гармати калібром від 100 до 406 мм і 60 гармат калібром 45 і 76 мм. (Червонопрапорний Балтійський флот у битві за Ленінград. М., 1973. С. 8).

Крім берегових батарей і фортів, у районі Ленінграда було зосереджено дуже значну кількість морських гармат на залізничних транспортерах, які перебували в бетонних укриттях. Навколо Ленінграда - розгалужена мережа залізниць. Гармати на залізничних транспортерах могли здійснювати маневр і вести вогонь із заздалегідь підготовлених і укритих вогневих позицій, потім швидко їх залишати.

В районі Ленінграда була зосереджена найпотужніше в світі угрупування важкої берегової артилерії. А тут ще й весь Балтійський флот. Якщо загнати лінкор, крейсер або есмінець на мілину, то стане він непотоплюваним броньовим бастіоном з потужною артилерією.

Протиповітряна оборона Ленінграда була в кілька разів могутнішою за протиповітряну оборону Берліна. Один тільки Балтійський флот мав 91 зенітну батарею, загальна кількість зенітних гармат - 352. Це не рахуючи зенітного вогню кораблів. Крім цього, в Ленінграді перебував 2-й корпус ППО. Додатково до всього - зенітні засоби армій, дивізій, бригад і полків.

Небо над містом охороняли ВПС Ленінградського фронту, 7-й винищувальний авіаційний корпус ППО і ВПС Балтійського флоту.

Військ у Ленінграді було так багато, що місто довелося «розвантажувати». Тільки в жовтні 1941 року з Ленінграда через Ладозьке озеро в район Тихвина були перекинуті 44-а і 191-а стрілецькі дивізії і 6-а бригада морської піхоти (ІВВВРС 1941-1945. Т. 2. С. 213). Є відомості, що в тому ж місяці з Ленінграда були виведені ще дві стрілецькі дивізії. До цього на Карельський фронт з Ленінграда була перекинута третя окрема морська бригада.