Різун Богданович - Беру свої слова назад

А в другому виданні, коли слова Сталіна приписали Жукову, в дурнях опинився великий стратег. Виходить, він обстановку оцінював неправильно і прогноз видав невірний.

Після смерті Сталіна, коли вже ніхто не міг більше викрити Жукова у хвастощах, великий стратег раптом вжився в образ нещасної Касандри: бачу Трою в полум'ї!

Жуков раптом почав розповідати про свою неймовірну здатність передбачати розвиток подій. Він попереджав, а його не слухали! В кінці липня 1940 року Гітлер вперше висловив думку про можливість війни проти Радянського Союзу. А за півтора місяця до цього Жуков нібито вже знав, що саме така думка прийде в гітлерівську голову. Наприкінці серпня 1941 року Гітлер вирішив на Москву не йти, а повернути на Київ. А Жуков за місяць до цього вже абсолютно чітко розумів, що Гітлер наважиться саме на цей варіант. У нього було ще безліч подібних осяянь.

Проте ні в яких документах не відбито це ясне передбачення. Припустимо, що на початку червня 1940 року Гітлер ще не думав про війну проти Радянського Союзу, а Жуков уже наперед знав, що скоро Гітлер до такої думки прийде. Чому б Жукову в цьому випадку не написати рапорт Сталіну? Чому б потім, після війни, не відшукати цей рапорт в архіві і не показати його нащадкам?

Припустимо, що Жуков у кінці липня 1941 року знав, яка думка прийде в голову Гітлера через місяць. Чому б не зафіксувати це передбачення на папері? Перший примірник - Сталіну, другий — у справу вшити, зберегти в архіві Генерального штабу. А потім Сталіну й дорікнути: а от я ж тебе попереджав. Та не просто закинути, а в присутності... І через десятиліття після війни в мемуари цей папір вклеїти: ось воно, свідчення моєї проникливості.

Але ніяких слідів жуковських осяянь нікому поки виявити не вдалося. Але не це головне. Головне в тому, що розповіді про передбачення не підтверджені діями Жукова. Він передбачав напад Гітлера, але робив усе для того, щоб полегшити противнику розгром Червоної Армії. Він передбачав поворот німецьких танків в обхід київського угруповання радянських військ, але діяв так, щоб полегшити Ґудеріанові удар з району Конотопа на Лохвицю.

Він багато всього передбачав, але чомусь діяв всупереч своїм передбачень.

Крім різних версій порятунку Ленінграда, викладених у різних виданнях мемуарів Жукова, численні біографи великого полководця зафіксували його усні розповіді. Тут додано драми та героїзму. Доктор історичних наук професор Г.А. Куманєв: «Маршал Георгій Костянтинович Жуков мені розповідав, як його викликав Сталін і сказав буквально наступне: "Їдьте в Ленінград, становище Ленінграда безнадійне. Але спробуйте щось зробити!"» («Красная звезда», 24 січня 2004 р.).

Давайте ще раз повіримо героїчним баладам великого полководця. З його заяви випливає, що:

– Ленінград знаходився в безвихідному становищі;

– Сталін це розумів, він уже змирився із втратою міста;

– завдання порятунку Ленінграда ні перед ким не ставилося, всі, починаючи зі Сталіна, розуміли: неможливо.

Тому Сталін сказав превеликому полководцю ХХ століття: роби хоч що-небудь.

А Жуков взяв та й врятував Ленінград! А Жуков зробив те, що було за межею можливого!

Проте професорові Куманєву тут же, на тій же сторінці «Красная звезда» м'яко заперечив учасник оборони Ленінграда генерал-майор С.А. Тюшкевич: «Слова Жукова про те, що Сталін вважав становище безнадійним, ніде більше не підтверджені».

Інтерес Жукова зрозумілий: Сталін і всі ці навколо готові були здати Гітлеру колиску Революції! Але тут з'явився Я!

А ми засумніваємся. А ми запитаємо: чи так це? Звідки взято, що становище Ленінграда було безнадійним? З яких джерел відомо, що місто було на межі падіння?

Зараз відомо, що кораблі Балтійського флоту і найважливіші об'єкти Ленінграда були заміновані. Але й найважливіші об'єкти Москви, від будівлі ЦК до каналізаційних каналів, теж були заміновані. З цього зовсім не випливає, що Сталін готував Москву до здачі. Адмірал флоту Радянського Союзу Н.Г. Кузнєцов категоричний: «Так, Сталін рахувався з можливістю залишення Ленінграда, інакше не прийняв би такого серйозного рішення. Але це ще не означає, що Верховний Головнокомандувач визнавав безнадійним становище Ленінграда» (Н.Г. Кузнєцов. Курсом до перемоги. М., 1975. С. 120-121).