Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але генія військового мистецтва тут же викрили бойові товариші й колишні підлеглі. Справа в тому, що з 30 серпня до 8 вересня Резервний фронт під мудрим проводом видатного полководця Жукова безуспішно намагався оточити угруповання німецьких військ у районі Єльні. Підготовка була безглуздою. Операція зірвалася. Ніякого оточення не вийшло. Були даремно пролиті цистерни солдатської крові. Фінал операції для Резервного фронту був сумним. Ще в грудні 1940 року на нараді вищого командного складу Червоної Армії Жуков віщав про раптові стрімкі наступальні операції на чужій території, про оточення грандіозних ворожих угруповань. У відповідь на це виступив Маршал Радянського Союзу Семен Михайлович Будьонний. Мова його була простою, зрозумілою, тямущою. Серед іншого Будьонний сказав: «Якщо хочеш зайти противнику в тил, хочеш його оточити, ти повинен знати, що будеш обов'язково сам оточений» (Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940. М., 1993. С. 272).

Так і вийшло у Жукова в районі Єльні.

Стратег намагався оточити угруповання противника, але 8 вересня німецькі війська завдали контрудару, який звів нанівець усі зусилля і жертви Резервного фронту. Справа оберталася оточенням і поразкою.

В той же час на 600 кілометрів північніше, в районі Ленінграда, бої стихали. Мемуаристу Жукову у своїх спогадах треба було швидше опинитися саме там, у Ленінграді, поки не розсіявся дим боїв, поки фронт не завмер і не змужнів, поки бої остаточно не стихли. І Жуков оголосив, що нібито 8 вересня його викликав Сталін і наказав прийняти під командування Ленінградський фронт. Якщо вірити першому видання мемуарів Жукова, то 9 вересня він вже прилетів до Ленінграда...

Незручність була в тому, що в момент, коли з'явилося перше видання мемуарів, свідків подій ще було багато. І посипалися листи: невже в момент, коли Резервний фронт потрапив у біду, командувач фронту генерал армії Жуков, покинувши війська, рванув до Москви, а звідти в Ленінград? Резервний фронт опинився на грані розгрому з вини свого великого командувача. Це він вів переможні полки по кістках до нових звершень. І ось привів до останньої межі, а сам утік? Хто ж розгрібав?

Геній військового мистецтва сперечатися не став. Але друге видання було доповнене розповіддю про «молодого, недостатньо досвідченого командира дивізії», який ні на ім'я, ні навіть за званням не названий. У ті лихі часи командиром дивізії міг бути і генерал, і полковник, і підполковник, а то й майор. Номер дивізії теж не названий, тому не уявляється можливим цього молодого і недостатньо досвідченого вирахувати. Але у всьому винен саме він, хтось невиразний, розпливчастий, без імені і звання. Ось він, пройдисвіт, і помилився. «Цією помилкою негайно скористався супротивник. Танковою контратакою він зім'яв бойові порядки дивізії... Зараз важко сказати, яка сторона мала більше втрат. Контратака гітлерівців була відбита, а й нам довелося на цій ділянці зупинити наступ. Такою була розплата за необдумані дії командира цієї дивізії. Майже до самого вечора 9 вересня довелося мені разом з командиром перебувати на його спостережному пункті, виправляючи допущену помилку. Вдень несподівано прийшла телефонограма Б.М. Шапошникова: до 20 години того ж дня мене викликав у Ставку Верховний» (Спогади та роздуми. М., 1975. Т. 1. С. 376).

Отже, у першому виданні Жуков 9 вересня вже героїчно обороняв Ленінград, відбиваючи запеклі атаки противника. А в другому виданні він в цей день у районі Єльні виправляв дурні помилки молодого недосвідченого командира невизначеної дивізії.

У першому виданні (с. 306) Жуков визнав, що «завершити оточення противника і взяти в полон єльнинське угруповання нам не вдалося». (Це авторський прийом, гідний наслідування. Коли перемога, Жуков пише: мені вдалося. А коли ганебна поразка, тоді: нам не вдалося...)

Геній військового мистецтва пояснив причину провалу під Єльнею: у нього було мало танків. Пояснення дивне. Якщо немає грошей у кишені, не замовляй обід в «Метрополі». Якщо немає танків у достатку, не кидайся проводити грандіозну операцію на оточення. Жуков хвалиться, що це він наполіг на проведенні операції в районі Єльні. Навіщо ж наполягав, якщо знав, що немає сил для такої справи?

У другому виданні геній військового мистецтва був змушений згадати і про втрати. Правда, йому «важко сказати, яка сторона мала більше втрат». Він так і не вирішив, хто ж більше постраждав від єльнинської операції, якій стороні вона пішла на шкоду. Але спасибі й на цьому. В інших своїх операціях Жуков взагалі про свої втрати не згадує. А тут визнав: іноді вони бували і в нас.