Різун Богданович - Беру свої слова назад

Заперечать: вони не військові.

Правильно. Але в Ленінград 23 серпня, за три тижні до появи Жукова, прибули нарком військово-морського флоту адмірал Н.Г. Кузнєцов, командувач ВПС Червоної Армії генерал-лейтенант авіації П.Ф. Жигарєв, командувач артилерією Червоної Армії генерал-полковник артилерії Н.Н. Воронов. Як бачимо, в Ленінграді була зібрана не тільки найбільш впливова частина партійних вождів, а й вище керівництво Збройних сил. Не вистачало тільки Верховного Головнокомандувача. І це не рахуючи командувачів Балтійського флоту і Ленінградського фронту з їх штабами.

Так що було кому обороною міста керувати.

Через 16 років після тих подій, у 1957 році, Жуков здійснив державний переворот. Великий стратег тимчасово, як він вважав, посадив на трон Хрущова, змістивши з посад більшість Президії ЦК КПРС, у тому числі Молотова, Маленкова, Кагановича і прилученого до них Шепілова. Всі вигнані з вершин були зараховані до розряду «нелюдів» і викреслені з нашої історії. Їх, як у нас прийнято, перестали згадувати. Всі їхні заслуги були миттєво забуті. Через кілька десятиліть заслуги Молотова, Маленкова, Жданова, Кузнєцова, Родіонова, ще одного Кузнєцова (адмірала), Жигарєва, Новікова, Воронова та інших керівників були приписані генію Жукова.

У першому виданні мемуарів Жукова порятунок Ленінграда описано гарно. В наступних - ще гарніше.

Але велика кількість варіантів бентежить.

Почнемо за порядком. Все почалося з того, що 29 липня 1941 року начальник Генерального штабу генерал армії Жуков у кабінеті Сталіна передбачив катастрофу радянських військ у районі Києва. Він пропонував війська відвести, а Київ здати. Сталін не погодився. В кабінеті Сталіна в той історичний момент перебували Маленков і «вузьколобий» Мехліс. Вони мудрих порад великого полководця не слухали, вони підспівували Сталіну. Розмова пішла на підвищених тонах. Геніальне передбачення великого полководця Сталін назвав нісенітницею. Гордий полководець не стерпів такого до себе ставлення і зажадав відставки з поста начальника Генерального штабу...

Все це виглядає досить вірогідно. На перший погляд. Але дрібні дивацтва змушують придивитися. Ту ж суперечку зі Сталіном про відведення військ з району Києва Жуков описав письменнику Костянтину Симонову. Тільки в цьому варіанті Сталіну підспівували не Маленков і не Мехліс, а лиходій Берія.

Здавалося б, чи велика різниця, хто з безглуздих посіпак підтакував вождю в тій суперечці проти Жукова, хто разом зі Сталіном відкидав настільки ясні й мудрі поради видатного військового мислителя? Різниця невелика. Але ми заради істини все ж не полінуємося картину відновити. Відкриваємо «Журнал запису осіб, прийнятих Й.В. Сталіном». З'ясовуємо: 29 липня 1941 року в кабінеті Сталіна не було «вузьколобого» Мехліса. Тому не міг він підспівувати Сталіну. І Маленкова там не було. І лиходія Берії теж. Найдивніше - в той історичний день не було там і самого Жукова. Вся його мудрість і неймовірна прозорливість мають більш пізнє, пенсійне походження.

Та й не міг Жуков 29 липня 1941 року вимагати відведення радянських військ з району Києва. Нічого було їх відводити. Німецькі війська штурмували Київський укріплений район в лоб, а війська 37-ї армії генерал-майора А.А. Власова героїчно відбивали всі спроби противника взяти місто приступом. Можливості глибоко охопити київське угруповання радянських військ у німецького командування в липні не було. Така можливість з'явилася лише в кінці серпня в результаті Смоленської битви та ряду боїв у пониззі Дніпра. Але й тоді німецьке командування постало перед нерозв'язною дилемою: йти прямо на Москву або спочатку нанести удар в обхід Києва?

У липні, коли Жуков нібито вимагав відвести радянські війська з району Києва, ні Гітлер, ні його генерали ніякого оточення радянських військ у цьому районі ще не затівали. Вони не могли знати, якою буде стратегічна ситуація в другій половині серпня, тим більше - у вересні. А Жуков вже наперед бачив їх дії не тільки на весь серпень, а й на вересень. Жуков передбачив підступні задуми Гітлера до того, як вони виникли...

Або заднім числом.

Як би там не було, 29 липня 1941 року Жуков був знятий з посади начальника Генерального штабу і відправлений командувати військами Резервного фронту. А у вересні Сталін викликав Жукова в Кремль. У першому виданні «Спогадів та роздумів» це описано так: «8 вересня я був викликаний до Й. В. Сталіна. Пізно ввечері увійшов до приймальні. Мені передали, що Й.В. Сталін чекає мене в кремлівській квартирі... »(Спогади та роздуми. М., 1969. С. 310).