Різун Богданович - Беру свої слова назад

Начальник Генерального штабу сухопутних військ Німеччини генерал-полковник Ф. Гальдер у своєму робочому щоденнику 2 лютого 1941 року записав те, що йому було відомо про радянську артилерію: матчастина застаріла. 22 червня 1941 року німецька армія завдала раптового удару по Радянському Союзу, і думка Гальдера про радянську артилерію швидко змінилася. Запис у тому ж щоденнику на ту ж тему 12 липня 1941 року: «Ефективність снарядів гарна, моральна дія сильна. Багато нових, невідомих нам досі артсистем». Ось визнання заслуг Маршала Радянського Союзу Г.І. Кулика.

Гармати та гаубиці, які Червона Армія мала на початку війни, ні Японії, ні Німеччині, ні США, ні Британії не вдалося ні створити, ні скопіювати до кінця війни. Головний радянський артилерист не просто забезпечив озброєння Червоної Армії кращою в світі матеріальною частиною у відповідних кількостях, але зумів це зробити так, що німецька розвідка не помітила ні розробки, ні випробувань нових радянських артсистем, ні масового їх впровадження у виробництво, ні переозброєння радянської артилерії на новітню матеріальну частину.

А танковими військами до 1940 року командував Павлов. При ньому був прийнятий на озброєння кращий у світі легкий плаваючий танк Т-40, кращий танк усіх часів і народів Т-34, кращий важкий танк світу КВ.

І не треба казати, що танки проектували конструктори, а Павлов був присутній при процесі. Не треба заявляти, що танки брали на озброєння не завдяки, а всупереч Павлову. На цей рахунок теж є вагомі свідчення.

Слово Герою Соціалістичної Праці члену-кореспонденту Академії наук СРСР Василю Семеновичу Ємельянову. Перед війною він був начальником Головного управління по виробництву броні. Після розстрілу Павлова він міг би собі особисто приписати ідею створення танків з протиснарядним бронюванням. Але він цього не зробив.

Ємельянов прийшов до ідеї створення танків з протиснарядним бронюванням, а незалежно від нього до такого ж рішення прийшов Павлов. І не тільки прийшов, але й домігся підтримки Сталіна в цьому питанні.

Ємельянов розповідає:

"Я знову підняв питання про нові танках з важкою бронею, яка захищає від обстрілу снарядами:

– Створити такі танки нелегко, але якщо ти допоможеш, то ми могли б швидко приступити до робіт.

Павлов посміхнувся і сказав:

– А я ж теж не ликом шитий. - Він вийняв зі свого сейфа аркуш паперу і простягнув мені. - Ось дивись.

На короткій записці про необхідність почати розробку важких танків було написано: «Я - за. Сталін» (В.С. Ємельянов. На порозі війни. М., 1971. С. 82).

У першій половині ХХ століття перехід від протикульного до протиснарядного бронювання був єдино можливим напрямком розвитку танків, зрозуміло, окрім плаваючих. Дивлячись з XXI століття, доводиться дивуватися: невже хтось сумнівався? Невже тоді це не всім було зрозуміло? З висоти нашого знання важко уявити сумніви танкобудівників того часу. Проте в тридцяті роки ХХ століття цю ідею треба було пробивати криголамом через скутий кригою океан нерозуміння. В Німеччині генерала, рівного Дмитру Григоровичу Павлову, не знайшлося. Цю ідею не відстояли, та й не пробували відстояти ні Ґудеріан, ні Гот, ні Манштайн. Жоден німецький генерал не міг після війни похвалитися тим, що перед війною добув папір з резолюцією: «Я - за. Гітлер».

І в США до цього ніхто не дійшов. І в Японії. І в Італії. Не було там генералів таких, як наш Дмитро Григорович Павлов. Боязкі спроби робились у Великобританії, але за великим рахунком вони завершилися провалом. «Матильда» мала добру броню. Але гармата на ній - 40-мм. На радянському «найзастарілішому» легкому танку Т-26 стояла більш потужна гармата. Крім того, «Матильда» могла йти тільки по рівній місцевості і скочуватися з гірочки. На підйом у неї не вистачало сил.

Жарт британських танкістів початкового періоду Другої світової війни: як назвати «Матильду» на вершині пагорба?

Відповідь: чудо!

Але британським генералам було не до жартів. Колони танків «Матильда» доводилося супроводжувати колонами тягачів, призначення яких - тягнути «Матильди» на підйомах. Всім, хто цим питанням цікавиться, настійно рекомендую книжку Fletcher D. The Great Tank Scandal: British Armour in the Second World War. London, HMSO, 1989.

Чи не кращим був і британський танк «Черчиль». Броня була потужною, майже як на радянських танках. Але різниця полягала в тому, що броньові плити радянських танків зварювали і виходила практично монолітна коробка. При цьому лінії швів були міцніші за саму броню. Британська технологія того часу до цього не дійшла. Тому на сталевий каркас з куточків заклепками кріпили сталеві листи, а до них на болтах пригвинчують броньові плити, які між собою нічим не з'єднувалися. Незважаючи на потужну броню, корпус був кволим. При досить сильних ударах броньові плити «тримали снаряд», але корпус розхитувався. А бувало, що броньові плити просто відвалювалися. Гармата «Черчилля», особливо на перших варіантах, була анекдотично немічною. І двигун теж. Вінстон Черчиль жартував: «У танка, що носить моє ім'я, недоліків більше, ніж у мене самого».