Різун Богданович - Беру свої слова назад

Знання предмета «військовим письменником» ясно проглядається не тільки в заголовку, а й у підзаголовках. Наприклад, у таких: «В пошуках штабу Білоруського округу». Автор повідомляє, що «29 червня маршал Ворошилов віддав наказ Мамсурову заарештувати командарма 1 рангу Дмитра Павлова, командарма 2 рангу Володимира Климовських і командарма Миколи Клича». Але «полковник ГРУ» Мамсуров ніяк не міг розшукати штаб Білоруського округу. Не дивно. У 1941 році такого військового округу не було. 11 липня 1940 року Білоруський особливий військовий округ був перетворений у Західний особливий військовий округ. Це не проста зміна вивіски. До складу округу була включена Смоленська область, а це суперечило назві «Білоруський».

Але якщо «полковник ГРУ» шукав штаб Західного особливого військового округу, то треба було запитати першого зустрічного. Будь-хто б і відповів: у центрі Мінська. І зовсім не Павлов у перші дні війни керував округом, а Курдюмов. 21 червня 1941 року відбувся поділ структур. Основна частина управління та штабу Західного особливого військового округу перетворилася в управління та штаб Західного фронту і була таємно перекинута на командний пункт в районі Барановичів. Там після початку війни перебував Павлов. Ось там «полковнику ГРУ» і слід його шукати. А менша частина управління та штабу так і залишилася на місці та зберігала колишню назву: штаб округу.

Перед виїздом з Москви «полковнику ГРУ» слід поцікавитись у Генеральному штабі, де знаходиться штаб Західного фронту. Місця розташування нижчих штабів визначають і затверджують штаби вищі. У Генеральному штабі повинні були знати, що штабу Західного фронту належить перебувати в районі станції Обуз-Лесьна на південний захід від Барановичів. А якщо його там немає, то це не вина командувача фронту генерала армії Павлова. Начальник Генерального штабу генерал армії Жуков нібито знав, що німецький удар буде на Барановичі, і саме на шляху німецького танкового клину визначив місце для командного пункту Західного фронту. Давайте ж ще раз прочитаємо план Генерального штабу від 15 травня 1941 року. Жуков називає цей план «моя записка». Так от там вказано місце штабу Західного фронту — Барановичі.

З одного боку, Жуков нібито передбачав, що головний удар німецької армії буде в напрямку на Барановичі. З іншого - саме там розташував штаб Західного фронту. Ну хіба не шкідництво?

З одного боку, Сталін нібито з кипінням і гарчанням відкинув план від 15 травня 1941 року, але з іншого - штаб Західного фронту так там, у районі Барановичів, і опинився. Точно відповідно до плану і всупереч гарчанню.

Якщо Павлов, перевищивши повноваження, вивів свій КП з-під удару, то це не вина, а заслуга. А звинувачувати треба якогось генія в Генштабі.

Читаємо статтю «військового письменника» далі і диву даємся. Не був Володимир Юхимович Климовських командармом 2 рангу. Він був генерал-майором. І взагалі не було в Червоній Армії в 1941 році військового звання «командарм». У червні 1940 року переважна частина вищого командного складу Червоної Армії отримала генеральські та адміральські звання. Зі старими званнями залишилися деякі комбриги і комдиви, яких випустили з тюрем. Але і їм у більшості випадків надавали генеральські звання. Приклад: випущений із в'язниці комдив К.К. Рокосовський (звання надано 26 листопада 1935 року) 4 червня 1940 року став генерал-майором. Комбригів у 1941 році було ще досить багато. Комдивів менше - вісім. Комкор на всю Червону Армію в 1941 році був один - Л.Г. Петровський. А командармів не було. Їх або перестріляли, або перетворили в генерали.

До введення генеральських звань звання «командарм» існувало менше п'яти років. Командармів було небагато: в 1937 році - п'ять командармів 1 рангу і десять 2 рангу. Після розстрілів ще кілька людей отримали звання командармів. Серед них Конєв, Кулик, Мерецков, Тимошенко, Шапошников, Ковальов, Тюленєв. Але не було серед них нікого на прізвище Климовських. І вже явно не було серед них ніякого «командарма Клича». А був на Західному фронті генерал-лейтенант артилерії Микола Олександрович Клич.

Далі в розповіді «військового письменника» з'являється «командарм» Єременко. Після війни Андрій Іванович став Маршалом Радянського Союзу. Невже «автору низки книжок з історії розвідувально-диверсійної служби» важко взяти мемуари маршала і перевірити, яке звання той мав на описуваний період? Звання «комкор» Єрьоменко отримав 4 листопада 1939 року, «генерал-лейтенант» - 4 червня 1940 року. Не був Андрій Іванович командармом ні до введення генеральських звань, ні після.