Різун Богданович - Беру свої слова назад

Але ось бій позаду, і Жуков поспішає на виклик Сталіна. У першому виданні, як ми пам'ятаємо, пізно ввечері стратег увійшов до приймальні робочого кабінету Сталіна. Черговий секретар передав, що Сталіна тут немає, він чекає Жукова у своїй кремлівській квартирі...

У другому виданні Жуков був викликаний до Сталіна не 8-го, а 9 вересня. Але змінилася не тільки дата. «У Кремль в'їжджали в повній темряві. Раптом різке світло кишенькового ліхтарика вдарило мені в обличчя. Машина зупинилася. У найближчому військовому я впізнав начальника управління охорони генерала Власика. Привіталися.

– Верховний Головнокомандувач наказав зустріти і проводити вас до нього на квартиру».

Чому вірити?

Якщо, як написано в першому виданні, Жуков пішов у робочий кабінет Сталіна, значить, біля Боровицьких воріт його Власик не зустрічав і наказ Сталіна не передавав.

Якщо ж, як написано в другому виданні, прямо біля воріт Жукова зустрів Власик і за наказом Сталіна проводив прямо на квартиру вождя, отже, Жуков у робочий кабінет не ходив.

Як не крути, одна з цих сцен вигадана, якщо не обидві.

Можна, звичайно, припустити, що мало місце і те й інше: біля Боровицьких воріт Жукова зустрів начальник охорони Сталіна Власик, передав наказ слідувати не в робочий кабінет, а прямо на квартиру, але Жуков не послухав, пішов у робочий кабінет, і там, у приймальні, черговий секретар ще раз пояснив стратегу: так немає його тут, він у своїй квартирі чекає...

Але чи варто звертати увагу на дрібниці? Чи не все одно, біля Боровицьких воріт начальник охорони передав Жукову наказ іти на квартиру вождя чи це повідомив черговий секретар у приймальні кремлівського кабінету?

На дрібниці уваги звертати не варто було б. Але диявол - у дрібницях. З дрібниць складається все. В тому числі й мемуари видатного стратега. І в цих дрібницях він постійно й підозріло плутається. Мемуари написані й багаторазово переписані потворно й безграмотно. І виникає жахлива здогадка, якій не хочеться вірити: а що, якщо він і воював так само безладно, як писав свої мемуари? А що, якщо до виконання своїх службових обов'язків він ставився так само халатно й безвідповідально, як і до своїх билин про війну?

До речі, ще дрібниця. Жуков називає «генерала» Власика «начальником управління охорони». До уваги допитливих: Микола Сидорович Власик під час війни генеральського звання не мав. Він став генералом 12 липня 1945 року. А у вересні 1941 року мав звання комісара державної безпеки 3 рангу. Різниця вже в тому, що генерали ходили в штанах з лампасами, а комісарам ДБ таких штанів не належало. І був Власик у той момент начальником 1-го відділу НКВС. Начальником управління він став 12 травня 1943 року.

І ось нарешті Жуков - у сталінській квартирі. Окрім господаря, «за столом сиділи А.С. Щербаков, В.М. Молотов, Г.М. Маленков та інші члени Політбюро».

Так сказано у першому виданні. У другому виданні з цього списку випав Маленков. У наступних більш правдивих виданнях Маленкова за сталінський стіл повернули.

Сталін (якщо вірити мемуарам) нібито похвалив Жукова за успіх операції під Єльнею... Хоча чотирма сторінками раніше сам Жуков визнав, що «завершити оточення противника і взяти в полон єльнинське угруповання нам не вдалося». Виходить, Сталін хвалив Жукова за те, що той не зумів операцію провести. За провал.

Тут же Сталін нібито вимовив: «Ви були тоді праві (мав на увазі мою доповідь 29 липня)» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 310).

Якщо Сталін дійсно виголошував такі слова, то тим самим він публічно визнавав, що повалення Жукова з посади начальника Генерального штабу було необґрунтованим і несправедливим.

Але Сталін таких слів не вимовляв. Ми вже встановили, що 29 липня Жукова в кабінеті Сталіна не було. 29 липня Жуков ніяких прогнозів з приводу дій Гітлера у вересні не робив. Просто тому, що пророкувати не було чого: ні Гітлер, ані його фельдмаршали не могли знати, чим завершиться Смоленський бій і яка буде ситуація в кінці серпня, тим більше в середині вересня. Вони не могли знати, коли і як завершаться битви в районі Умані, Кременчука і Дніпропетровська. Вони не знали і не могли знати, що будуть робити в серпні, а Жуков нібито знав все наперед не тільки про серпень, а й про вересень.

Припустимо на хвилину, що все так і було. Повіримо, що ще 29 липня 1941 року Жуков передбачав дії Гітлера на півтора місяця вперед і зажадав відвести радянські війська з району Києва. Повіримо, що Сталін у липні не погодився, але на початку вересня він нарешті зрозумів, що помилився, і в присутності Молотова, Маленкова, Щербакова та інших нібито визнав правоту великого стратега: ох, правий ти був, Георгію Костянтиновичу, в липні, ще тоді треба було Київ здати.