Різун Богданович - Беру свої слова назад

А тепер подивимося на Ленінград під цим кутом. За розповіддю Жукова виходить, що Сталін у вересні 1941 року вважав Ленінград втраченим, але дивна річ: чомусь не віддав наказ про знищення архівів.

Якщо Сталін вважав становище Ленінграда безнадійним, то нічого було посилати туди Молотова, Маленкова та інших товаришів. Досить було Сталіну сказати комісару ДБ 3 рангу товаришеві Купріну Павлу Тихоновичу пару слів, і над північною столицею піднялися б клуби диму до самого неба. Але ленінградські архіви ніхто не палив.

В той самий момент, коли Сталін вирішив би, що Ленінград врятувати не можна, він повинен був віддати наказ топити Балтійський флот, спалювати флотські запаси, підривати склади боєприпасів і берегові батареї. Бойові кораблі і флотські запаси становлять собою колосальну цінність. Щоб вони не дісталися Гітлеру, їх слід було негайно і рішуче знищити. Для таких дій теж нема чого посилати товаришів Молотова і Маленкова в Ленінград. Було досить дати шифровку членам Політбюро Ворошилову та Жданову, які вже перебували в місті. Але Сталін такого наказу не віддав.

Якщо Сталін вважав ситуацію програною, то віддав би наказ на переліт авіації Балтійського флоту і Ленінградського фронту на Велику землю. Але він і цього не зробив.

Якби Сталін вважав, що Ленінград не втримати, то розпорядився б підривати заводи. На той момент у Ленінграді серед іншого знаходився єдиний у світі завод з виробництва важких танків. Цей завод слід було підривати до фундаментів і нижче. Але й заради цього нічого було посилати в Ленінград Молотова і Маленкова. Досить було подзвонити товаришам Кузнєцову, Капустіну, Суботіну, Попкову. Вони б про підприємства подбали. Але ніхто в Ленінграді заводів не висаджував. Не було на те наказу. Сталін такого наказу не віддав, бо не вважав, що Ленінград приречений.

Якщо становище безнадійне, то Сталіну слід було розпорядитися про евакуацію з Ленінграда вищої номенклатури, насамперед Жданова, Ворошилова, Кузнєцова, Капустіна, Суботіна, Штикова, Попкова та ін. Крім того, треба було терміново евакуювати Купріна, Гусєва Федора Івановича і всю їхню компанію. А ще Жигарєва, адмірала Кузнєцова, Воронова, командування і штаби Балтійського флоту, Ленінградського фронту і чотирьох армій, які входили до його складу. Але Сталін наказ про евакуацію вождів, чекістів, генералів і адміралів не віддавав. Навпаки, він послав до Ленінграда вождів, які за своїм рангом дорівнювали Герінгу, Гебельсу, Борману в гітлерівській Німеччині, тобто, крім себе, все вище керівництво країною й армією.

І вже якщо Сталін послав Молотова, Маленкова і товаришів супроводу в Ленінград, то завдання їм треба було ставити не абстрактне, типу «робіть хоч що-небудь», а цілком конкретне: паліть, висаджуйте, топіть.

Коротше: якби Сталін вважав становище Ленінграда безнадійним, то вождів вищого рангу туди не послав би. Якщо б і послав, то з цілком певною метою: знищити все, що може становити цінність для ворога.

А за розповіддю Жукова виходить, що дурненький Сталін збирався здати Ленінград Гітлеру разом з архівами, в яких містився такий компромат на комуністичну владу, від якої комуністам взагалі і Сталіну зокрема ніколи ні на якому судовому процесі не виправдатися. Крім того, якщо вірити Жукову, Сталін збирався здати Гітлеру чотирьох членів Політбюро, шістнадцять кандидатів і членів ЦК, цілі отари чекістів вищого вибору, генералів, адміралів, включаючи і найбільшого стратега всіх часів і народів.

Якщо місто на межі падіння, треба вивозити з нього всіх, кого ще можна, а не гнати в нього нових потенційних бранців найвищого рангу.

Німецька група армій «Північ» наносила удар з території Німеччини, зі Східної Прусії. Всі її тили: стаціонарні склади і сховища, командні пункти, вузли зв'язку, шпиталі, ремонтні бази - все знаходилося поруч. 22 червня група армій «Північ» вступила на територію Радянського Союзу, маючи фронт шириною 230 кілометрів. До Ленінграда - 800 кілометрів по прямій. По дорогах - більше. За два місяці боїв німецькі війська втрачали людей, озброєння, бойову техніку, витрачали боєприпаси, пально-мастильні матеріали, вимотували коней і людей. Чверть автомашин вийшла з ладу і вимагала ремонту, ще одна чверть не підлягала відновленню. Спробуйте пройти 800 кілометрів по піску і болотах, по брукових дорогах і по путівцях. Точно кажу: чоботи стопчете. Треба зупинитися і підбити нові каблуки і підківки.