Різун Богданович - Беру свої слова назад

Комунікації розтягнулися. Одна справа - запас палива за спиною мати, інша - возити бензин за сотні кілометрів. Одна справа - бомбити Червону Армію біля кордонів, злітаючи зі стаціонарних аеродромів під Кенігсбергом і Тильзитом, інша - літати під Ленінград.

Розтягнуті комунікації групи армій «Північ» доводилося охороняти. У кожному захопленому місті треба залишати гарнізон. І на кожному захопленому мості треба ставити охорону з кулеметами. Чим далі вперед йшла група армій, тим більше своїх військ залишала у тилі. Всі залізничні лінії і вузли теж потребують захисту. Треба було переганяти авіацію на польові аеродроми на захопленій території, пильно їх охороняти та стійко обороняти. Чим далі йшла група армій «Північ», тим швидше танули її сили. А фронт наступу розширився спочатку в півтора рази, потім у два, потім - у два з половиною. Щільні маси військ перетворювались у багно.

Гітлер завдав удари розчепіреними пальцями: відразу і на Одесу, і в Крим, на Київ і Харків, на Орел і Тулу, на Москву, на Вітебськ, Новгород, на Ленінград. Чим далі йшли німецькі війська, тим ширшим ставав фронт. Вони потрапили у воронку, яка ставала все ширшою і ширшою. Ліктьовий зв'язок між групами армій губився. Але губився він і між окремими арміями, корпусами і дивізіями. Група армій «Північ» йшла на Ленінград. Це впертий прямолінійний рух з відверто, відкрито і нахабно проголошеною метою суперечив всім засадам стратегії. Ви не повинні показати противнику напрямок свого руху. Він завжди повинен гадати, що ж ви задумали, чи не рванете ви в останній момент в той бік, де вас не чекають?

Але у Гітлера стратегія була лобова: вперед і вперед! Даєш Пітер!

Незмінно витримуючи напрям на Ленінград, німецька група армій «Північ» не тільки відразу ж розкрила свій задум, а й потрапила в «коридор». На захід залишалася 8-а радянська армія. Пошарпана, побита, але не розбита. І німецьким командирам доводилося весь час прикривати свій лівий бік. На схід - радянський Північно-Західний фронт. Він постійно наносив удари у правий бік німецької групи армій. Іноді ці удари були досить лютими. Це визнає і Манштайн. 14 липня війська 11-ї армії (генерал В.І. Морозов) нанесли контрудар з району Сольці. Противник був відкинутий на 40 кілометрів. Цей контрудар затримав німецький наступ на Ленінград майже на місяць.

А ось ще: «У період бойових дій радянських військ на підступах до Ленінграда їх тяжке становище було полегшене наступом Північно-Західного фронту, що почався 12 серпня в районі Старої Русси. Головний удар наносила 34-а армія з рубежу річки Ловать. З'єднання армії до 14 серпня просунулися на глибину 60 км і створили загрозу тилу ударного угруповання ворога» (Інженерні війська в боях за Радянську Батьківщину. С. 84).

Такі удари могли повторитися в будь-який момент.

Отже, Ленінград попереду, якщо німецька армія кинеться на штурм, то їй справа у фланг і тил вдарять радянські війська. Можуть і зліва.

Становище групи армій «Північ» було досить безрадісне. І навіть комуністична офіційна історія змушена визнати, що загрози штурму Ленінграда не було. «Висунувшись до Ленінграда, ворожа група армій “Північ"розтягла свій фронт більш ніж на 600 кілометрів по дузі від Копорської затоки через південні околиці Ленінграда, південний берег Ладозького озера, Кіріші і далі по річках Волхов і Ловать до Великих Лук. Наступальні можливості німецьких військ вичерпалися» (ІВВВРС 1941-1945. Т. 2. С. 91).

Заяви Жукова про те, що становище Ленінграда було безнадійним, спростовані не тільки німецькими джерелами, але й офіційними радянськими. Стратег набивав собі ціну: становище було безнадійним, а я врятував. Але якщо визнати, що становище було надійним, то рятівник перетворюється на хвалька, бо нічого там було рятувати і рятівник не був потрібен.

А найцікавіше в тому, що і в даному випадку Жуков ще раз сам себе викрив.

Повернемося до доповіді Жукова Сталіну 29 липня 1941 року. Це той момент, коли Жуков нібито пропонував Сталіну здати Київ. Крім іншого Жуков доповів Сталіну в той день: «На ленінградському напрямку без додаткових сил німці не зможуть почати операції по захопленню Ленінграда і з'єднанню з фінами» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 300).

Так написано в мемуарах стратега. У першому виданні. При живому Жукові. Якщо цю підлу фразу вписали шкідники з Центрального Комітету, то Жуков мав протестувати: не підпишу! Але геній військового мистецтва з якоїсь причини не протестував.