Володимир Різун - Кузькіна мать - хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

І люд задає питання: а чому так? Тих, хто такі питання задавав, доводилося шукати, знаходити, саджати, перевиховувати.

Правий був товариш Ленін: або одне, або інше переможе.

Або прокляті буржуїни розбестять і затягнуть весь наш народ у таке життя, як у них. Або ми їх придушимо, і тоді в усьому світі всі будуть жити так, як у нас живуть. І тоді не буде куди втікати. І тоді не буде зразка для порівняння і наслідування. Тоді ні з чим буде порівнювати. Тоді всі будуть знати, що іншого життя просто не буває.

Визнавати себе банкрутами кремлівські вожді не бажали. Залишалася ставка на «червоного півня». Без варіантів. У найперші дні й роки існування нової влади її вожді відкрито й нахабно оголосили: «Ми розпалюємо пожежу світову». Про це навіть і в піснях співали. А як розтрощити буржуїв? Сталін намагався, але, за великим рахунком, програв. Сталін відірвав від Європи дещо, встановив там щасливе життя. Але Європа Західна встояла. Після провального для Радянського Союзу завершення Другої світової війни постало питання: що ж далі? Невже оголошувати банкрутство? Відразу після смерті Сталіна розпочався інтенсивний пошук виходу з глухого кута.

У 1954 році Головне розвідувальне управління Генерального штабу ЗС СРСР видало так звану «локомотивну» (вона ж - «паровозна») доповідь.

Суть полягала в тому, що локомотив капіталізму, - точніше, локомотив капіталістичної економіки - знищити неможливо без застосування ядерної зброї. Проте чи потрібно ламати весь паровоз? Чи не простіше знайти якусь деталь, викрутивши яку можна зупинити рух?

Цією деталлю, цим вразливим елементом конструкції ГРУ вважало нафту. Треба захопити головні родовища нафти на планеті Земля або хоча б узяти під контроль шляхи її доставки.

Кремлівськими вождями ця програма була визнана розумною і прийнята за основу зовнішньої політики. Її здійснення почалося негайно. З того моменту увагу Радянського Союзу було перенесено на Єгипет, Сирію, Алжир. Туди Хрущов гнав гармати і танки, літаки, тисячі військових радників і мільйони тон різноманітних вантажів. У 1955 році радянські будівельники почали прокладати дороги й рубати тунелі в горах Афганістану. З півночі на південь, природно. До Белуджистану. До теплих морів, до основних потоків нафти.

У 1956 році уряди Великобританії, Франції та Ізраїлю зметикували, заради чого Радянський Союз озброює Єгипет і чим це може обернутися. Не може Єгипет похвалитися запасами нафти. Зате через його землі лежить Суецький канал, по якому нафту в Європу женуть. Перекрити канал - і що буде робити Європа? Спробували єгипетські товариші (за кремлівською підказкою) перекрити - це поставило світ на грань війни. Але й тут Європа встояла.

Суецьку кризу жовтня 1956 року перемогою Радянського Союзу ніяк назвати не можна. Перекрити не пройшло. Не вийшло.

Що ж робити, якщо ворога розтрощити не виходить? Залишається погрожувати.

18 листопада 1956 року на прийомі в Москві Микита Хрущов заявив послам західних країн: «Історія на нашому боці. Ми вас поховаємо».

Це у нас такий тон дипломатичний: «We will bury you».

Американський висотний стратегічний розвідувальний літак-невидимка U-2 являв собою гібрид планера і реактивного винищувача. Довжина - 15 метрів, розмах крил - 24 метри. У наступних модифікаціях довжина - 19,2 метра, розмах крил - 31,4 метра. Максимальна швидкість - 850 км/год.

Літак був обладнаний унікальною розвідувальною апаратурою, в тому числі фотокамерою, здатною відзняти в одному польоті ділянку поверхні землі шириною 320 і довжиною 3500 кілометрів з неймовірною для того часу роздільною здатністю.

Літак міг літати як зі швидкістю дозвукового реактивного винищувача, так і ширяти у стратосфері як планер, вимкнувши двигун. Корпус і крила літака були покриті спеціальним складом, який різко ускладнював виявлення літака засобами ППО.

Існування такого літака було абсолютною таємницею Сполучених Штатів Америки.

У 1959 році в Москві відкрилася американська виставка. Люд з вечора шикувався в черги, які тяглися вздовж і впоперек вулиць. Добре, що люд у нас загартований, тренований у чергах штовхатися. Ночами безперервно чатували юрби момент відкриття. А якщо на ранок затримка, люди наші героїчно штурмували входи, дроблячи заслони й розганяючи охорону.