Володимир Різун - Кузькіна мать - хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

Так ось, вона сходить ривком з ревом, гуркотом і скреготом. І просто на очах набирає швидкість. Звук ракети гавкітливий, як у надзвукового винищувача.

- Пішла, рідна! Ох, краса!

- Друга!

- Друга не зійшла! Кут заборони!

- Третя!

- Третя не зійшла! Кут заборони!

Так буває в житті: в найневідповідніший момент усі випадковості зливаються в ланцюг. Сталося те, що буває раз у житті. Кабіна наведення - на рукотворному кургані. Навколо - шість пускових. Навколо кожної пускової - насип кільцем. Це і маскування від стороннього погляду, і захист від ворожого вогню. У кожної пускової майже круговий обстріл. За винятком двох градусів, коли в поле наведення потрапляє кабіна, розташована в центрі вогневої позиції. Перша ракета пішла, а друга - ні. Між ціллю в небі і пусковою якраз і виявилася кабіна наведення. Якби стався старт, то ракета, зірвавшись з направлення, тут же врізалася б у командний пункт, рознесла б його разом з операторами. Конструктор таку можливість передбачив і повністю виключив. У разі виникнення подібної ситуації спрацьовує автоматика, не дозволяючи провести старт.

У цей момент надійшла команда на третю ракету, але літак за кілька секунд перемістився в просторі, і тоді виникла така ж ситуація і для третьої ракети: кабіна наведення стала перешкодою, що скасувала пуск.

А на екрані вакханалія точок. Піди розбери: порушник перешкоди поставив чи це падають шматки збитого літака. Трохи розсіялися точки і стала ясна картина: перша ракета продовжує політ! З цього випливає: промахнулись!

Не біда! Порушник тепер повинен влетіти в зону сусідів. І тоді їм наказ: Вогонь! Вогонь! Вогонь!

Але він уже був не потрібний. Літак був-таки збитий першою ракетою. Причому збитий так, як ніхто і не мріяв: не пошкодивши пілота-шпигуна.

Порушник пройшов по самому краю зони досяжності. Тільки зайшов, тут уже і вихід. Ракета мчала навздогін на межі дальності. Вибух був ззаду. Вибухом відірвало хвостове оперення і розвернуло двигун. Але двигун врятував пілота, послуживши надійним щитом. Після неконтактного підриву головної частини сама ракета ще кілька секунд продовжувала політ, і це було видно на екранах, створюючи ілюзію промаху. Тому стрілянина тривала. Тому сусідні села бачили першотравневий салют під хмарами.

Правда полягала в тому, що порушник був збитий першою ракетою.

Але це не вся правда.

Літак-порушник проходив зону вогню 2-го дивізіону по самому краю, але тут же потрапляв під багатошаровий вогонь відразу кількох дивізіонів. Вся правда полягала в тому, що після першої ракети 2-го дивізіону по цілі вів вогонь 3-й дивізіон. Він випустив усі шість своїх ракет: дві серії по три. Тут же включився і 5-й дивізіон. І теж торохнув двома серіями по три. Так що - перша ракета... і ще дванадцять.

Через декілька днів був опублікований Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження офіцерів, сержантів і солдатів.

Але в цьому списку відсутні генерали. У цьому списку відсутній і сам Головнокомандувач військ ППО країни Маршал Радянського Союзу Бірюзов. Хоча, здавалося б, чому не нагородити Головкома, який особисто керував усією операцією з самого початку? Чому не нагородити, якщо вперше у світовій історії справжній порушник знищений над нашою землею на недосяжній раніше висоті, якщо всьому світу продемонстрована незламна міць радянської оборони?

Замість маршала у списку нагороджених був старший лейтенант Сафронов Сергій Іванович, ведений пари МіГ-19. Він був нагороджений орденом Червоного Прапора. В указі чомусь - мабуть, через недогляд - було пропущено слово «посмертно».

Радянський Союз був здатний на багато що. Радянський Союз міг запустити перший у світі штучний супутник Землі, першим відправити в космос свого громадянина, підірвати найпотужнішу в світі термоядерну бомбу, збити першою ракетою літак-невидимку на майже недосяжній висоті. Але прогодувати себе Радянський Союз не міг. Причиною тому була економічна система соціалізму.

З ранньої юності я намагався розібратися в тому, що ж це таке - соціалізм. За довгі роки зібрав понад чотириста визначень. Потім збирати визначення перестав, зрозумівши, що соціалізмів рівно стільки, скільки й соціалістів. І навіть більше. Вчора товариш Ленін так розумів соціалізм, сьогодні - інакше.

Але все ж загальну ідею - так би мовити, спільний знаменник - я-таки знайшов. Всі соціалісти проповідують у тій чи іншій формі одне і теж. Візьміть програму будь-якої соціалістичної партії, матеріали будь-якого їх конгресу, промову полум'яного революціонера чи заклики прогресивної профспілки, вичавте порожні слова і фрази - а їх там багато - добре вичавіть, і в сухому залишку отримаєте суть: ПРАЦЮВАТИ БУДЕМО ВСЕ МЕНШЕ І МЕНШЕ, ОТРИМУВАТИ - ВСЕ БІЛЬШЕ І БІЛЬШЕ.