Марк Фалкс - Звільни свого внутрішнього римлянина

Нехай боги самі вирішують, чи карати їм таких от шарлатанів. Ми, римляни, можемо дозволити собі спокійно ставитися до інших релігій, якщо наше беззаперечне шанування власних богів забезпечує нам їхню підтримку. Ми приймаємо вірування тих народів, що нам підкорилися, і в такий спосіб привертаємо до себе прихильність їхніх богів, яка починає розповсюджуватися на всю територію імперії. Але й ми, зі свого боку, так би мовити, експортуємо суто римських богів нашим підданим, які живуть у віддалених провінціях, щоб і вони також отримали доступ до непереможної та всеосяжної божественної могутності. Наші імператори по смерті за результатами голосування сенату обожнюються, і після цього їхні зображення шануються як святині по всій імперії. Кожний житель провінції розуміє: якщо тебе завоювали боги, у цьому немає безчестя. Можна молитися імператорам і приносити жертви їм, своїм повелителям, в ім’я суспільної злагоди та миру — і водночас продовжувати шанувати своїх місцевих богів.

Та наша терпимість не є безмежною. Для процвітання державі потрібно, щоб боги завжди залишалися задоволеними. Ті, хто здатен образити богів, становлять для держави небезпеку. За допомогою поганих знамень боги явно сповіщають про своє незадоволення. Тому, щоб знати, у якому настрої перебувають небеса, треба постійно стежити за знаменнями. Понтифіки протягом усього року ведуть облік усіх, бодай трохи значущих, поганих знамень і щорічно публікують їхній перелік. Згадаймо, наприклад, що коїлося під час правління імператора-тирана Доміціана. Жахливі птахи прилетіли на Капітолій [54] Капітолій, Капітолійський пагорб — один із семи пагорбів, на яких виник Стародавній Рим. У храмі на цьому пагорбі, який теж називався Капітолієм, відбувалися засідання сенату та народні збори. , землетрус зруйнував чимало будинків. У паніці, що після цього розпочалася, багато людей були затоптані натовпом, а потім іще й неврожай зернових викликав голод. Усе це слугувало попередженням із боку надприродних сил. Але ще до того, за часів республіки, початку епідемії чуми передувало багато різних прикмет, які свідчили про божественне незадоволення: у Вейї [55] Стародавнє етруське місто на північ від Рима. народився хлопчик із двома головами, а ще десь на світ з’явилася дівчинка, що від народження мала зуби. У Кампанії було засвідчено багато випадків, коли корови говорили людською мовою.

Окрім усього іншого необхідно також пильно стежити за окремими спільнотами, що можуть практикувати дивні релігійні обряди і тим самим вносити розбрат у наші особливі відносини з богами. Однією із таких сект є юдеї, багато яких живе на іншому березі Тибру. Імператор Август виявляв до них величезну терпимість. Відомо, що юдеї вперше з’явились у Римі як раби, а згодом багато з них стали римськими громадянами, оскільки отримав від своїх господарів свободу. Однак юдеїв ніколи не примушували відмовлятися від своїх традицій і релігійних обрядів; у Римі вони заснували синагоги й дотримувалися шабату [56] Шабат, також шабаш — в юдаїзмі — сьомий день тижня, у який Тора наказує утримуватися від роботи. Триває від заходу сонця в п’ятницю до заходу сонця в суботу. . Імператор Август також знав, що вони посилають великі суми грошей до Єрусалима, але ніколи не намагався вижити їх із Риму чи позбавити громадянських прав. Він поважав Юдею і її давні традиції, через те з пошаною ставився до євреїв і їхньої релігії та навіть давав гроші на виконання юдейських ритуалів. Він стежив, щоб євреї отримували свою частку безкоштовного зерна, особливо коли іншим його видавали в суботу, через те що цього дня юдеї не могли його забрати. І як відплатили вони за цю нашу великодушність? Під час правління імператора Нерона євреї збунтувалися, тож великому Веспасіану і божественному Титові не залишалося нічого іншого, як жорстоко придушити їхнє повстання.

Іще одним так само небезпечним релігійним угрупованням є християни. Вони відмовляються приносити жертви обожненим імператорам навіть заради процвітання імперії. Після великої пожежі в Римі імператор Нерон, природно, звинуватив у ній цих сектантів, які, це загальновідомо, із нетерпінням чекають, коли увесь світ буде зруйновано в результаті природної катастрофи. Імператор кидав їх диким звірам, вимащував у смолі та спалював, використовуючи для освітлення вулиць. Але попри те, що християн повсюдно ненавиділи за їхню порочність, вважаючи, що вони заслуговують на найбільш суворе покарання, люди співчували їм і думали, що Нерон для Рима становить іще більшу небезпеку, ніж християни.